Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

як в Танагрі, з альбійського піщаника! Це тільки ескіз, дорогенькі! ескіз! а тепер до форми! я переллю вас у форму! тепер уже руками! руками! усе в руках! Так треба! Треба!

І лясь! лясь! завзято ляпав по сідницях!.. сміх богинь! потішник! з візка зручно, якраз на рівні, напроти сідниць! на канапу! і лясь! лясь! по-дорослому!

Неслухняні дівчатка, нема ради! Покарати!

— Ой, жорстокий! Ой, безжальний!

Але ці талії! ці вигини! ця іскрометність! ці здригання!

Я був у захваті! І лясь! лясь! Вони не тікали.

— У тебе ліпший задок, ніж у «Мулен-Руж», стрункіші ніжки, ніж у Опері!

Не гаяв нагоди!..

— Не хлипай!.. люблю тебе!..

Правда, хай йому грець! Ще та грайливість! сентименти!

Я казав, як він пив, смоктав тюбики, бензин! усе! спантеличення! не Бургейське вино! пляшку нахильці! другу! міг переплутати! куштував… твердив, що оманливе світло… що йому бракує світла…

— Бач, тобі підфартило з хатою, живеш кум королю! на сонці! А в цьому світі багато нещасних! Хто живе у брудних халупах! Бувають же егоїсти!..

Так, його халупа була темна, визнаю, але не така темна, як тут, звідки я вам пишу!.. Дно дна!.. і вогкість! на хвилиночку! Та ба! от Жюляка!..

Усі шльондри, всі повії, цей люд надворі! От кого можна до смерті ненавидіти! кажу вам! Заслужили тисячу разів!.. Безногий, не безногий! Хоч на стрічці орден, хоч без стрічки! усі однакові!.. От і просторікуй про егоїзм, як Жюль! сволота!.. як Клоріак[147]! як Дароносець! як Ларанґон! Чудовиська! Усі чудовиська! У шовках! Кендюхи на молитовних стільчиках! Скелети з вишитими черевичками для розп'яття ніжногубими хлопчиками-хористами!

Хоч і мешкав у напівтемному локалі, та стежка до Жюля не заростала! Стражденник! Я, щоправда, був на своєму «восьмому», повітря! краєвид! даль! на сто кілометрів! усі пагорби аж до Манта! Та скільки нелюбові той краєвид мені приніс! бач, краєвид!.. досі не пробачили!.. у нього по стінах стікало… вологість, ручаї!.. Ах, хіба не патетично!

— Тут і собаку ніхто б не тримав!

— Так, але ти ж без ніг! як би ти на восьмий поверх піднімався?

— А ліфт?

— Неправда! Не бреши! Та де? Він уже три роки як не ходить!

Він це добре знав… ліфт — то тільки привід. Будинку заздрив… усьому, що там було! клумбі перед входом… фігурним ґратам із химерами, мозаїці на брамі!.. величі під'їзду!.. оздобленню у стилі «1900»! бронзовим світильникам-ірисам, але ж у нього вся богема! хіба це не рахується?.. а гонорари? буквально з тротуару підбирав! із-під вікна! краще, ніж на вулиці Тебу! краще, ніж на Боєсі! у нього всі роззяви-аматори пейзажів зиркали, питали, слинки пускали… Вони ж не знічев'я приїздили з Канзаса і з долини Маасу! ще його лайку вислуховували! Пішов би на «Картинки1»[148] Жуляка! Жульок-візок! побачив би різницю! Його статуетки! По три Родени на дерево на «Картинках»! і двадцять Коро! а тут тільки він! сам-один! його пика! без конкурентів! прямий аукціон! Розмахував глиняними статуетками… навіть не обпаленими, вогкими! тисяча франків! вигукував ціну… тисяча! пізніше обпалю!.. пізніше!.. беру і золото! п'ять луїдорів!

А ті лише роти роззявляли бе-е-е! спантеличені… мовчали…

— Не торгуватися! Я мушу працювати!.. Чи вам до вподоби акварель?

«Альпи», «Свято квітів»…

Якщо вони ще белькотали:

— Бачу, куди хилите! не совісно? Сутужно з грішми? У мене теж! Не маю на що жити! Ось гляньте! гляньте! от майстерня! пензлі! фарби! все дорогезне! чим платити? а підставки! а глина! більш не маю глини! страшні витрати! а обслуга! а візок! от зазирніть! схиліться, гляньте!

Вони мусили оглянути його візок! зазираючи у вікно!.. з вулиці… зігнутися удвоє… оглянути його гондолу… нижче! нижче! хай налягають на живіт…

— Нижче! Нижче!

Хто знав, тікали зразу! Мерщій!

— Негідники! скнари! злодії!

Лемент!

— Крадуть у мене час! Крадуть у мене світло! Усе крадуть у мене!

Звісно, на Гірці він почувавсь як удома… народився в шостому номері на розі вулиць Мобеля і Зієма, де мати була пралею, міг на кого хоч нагримати нівроку, весь район, вісімсот тисяч душ, усі, здається, хоч раз зазирнули у вікно до його хижі чи носа в жалюзі встромили…

Тепер це все легенда… нікого на Гірці не боявся… ніхто не був таким уродженцем Момартру… барвистішим, ніж він… і його мати, й батько теж… «Хай живе! Душа! Я все тут обісцяв з дитинства! Якщо ти не звідси, чухрай до свого собору Бога й матері!» Отака пристрасть наших днів! Запеклість колориту! До неба зась! Усе на землі! Уособлення монмартрського фольклору, той Жюль! А як ним зловживав! запекло!.. Сам себе слухав, свою «програму», як одкоша давав котромусь з чемних!.. з цілком приязних!.. до сліз доводив! такий мав ґандж!.. а як хотів, то вмів зачарувати!.. сам знав своє обдарування… як звабити, наприклад… тембр, голос, все!.. Грав на емоціях! Я знаю, бувало, підігравав йому самою лівою, бо він мав піаніно!.. напіврозвалене… та ще бриньчало… Ах, музикант!.. та чим він дивував, то флюгельгорном! флюгельгорном!.. правдивий віртуоз!.. і не малим, із кислим звуком… ні! а великим! із м'яким звучанням… імпровізував з нічого, з далекого відлуння кількох нот… щемкі мелодії… з відлуння дзвонів знизу, з боку Батіньоля… чи жвавенькі мотивчики… а потім інші, мелодійні, замріяні… колискові… Ах, умів причарувати! Хто б подумав… Обрубок у бруді, тільки глянути?.. не люб'язний?.. а тут флюгельгорн, а тут шарм, ви б уявили?.. я от уявляю, отут, у казематі! Ще чую свій акомпанемент лівою рукою… наші концерти!..

І річ не тільки в алкоголі чи в тому, що він труївся фарбами… та манія лизати фарби!.. ні!.. це ще не пояснення…

— Язик, друже мій!.. язик!

Хотів, аби я захоплювався його язиком, показував мені… язика… довгого… довгого, як у вішальника… ото ж то й добре грав на флюгельгорні!.. він так вважав!.. язик!.. язик!.. що він ним виробляв!.. Ушестеро міг скласти!.. увосьмеро!.. краї загорнути!.. кінчик!..

— Усе в язику!..

Ото ж то пустощі так швидко починалися, як він давав уроки гри на флюгельгорні! язиком! Дівчата хотіли вчитися на