Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

свої «епохи»… Епоха на фортифікаціях… на стелі… тиняння околицями… набирався тем, доки його не обпиляли!.. малював усі ворота!.. Сен-Дені!.. Шапель!.. Отей!.. всі еспланади… всі бастіони… а потім «морський» період… Трепор… рінь… моли… трохи Дьєпп… Досить було глянути на стелю…

— Монументаліст! ти не знав?.. я монументаліст!.. Я тобі Сикстинську капелу розписав би легкома! Усім би отакого показав! Від Папи!

І зображав якого! згинаючи руку! отак! на!

Найчастіше неминуче і фатально просто дрібні підробітки… ви заходили… мазня нашвидкуруч!.. Мерія у святковий день… знамена, прапорці, ліхтарики!.. аж бризки навсібіч!.. і на ваш костюмчик! Невдоволення? Нарікання?.. Ригодон! Усе літало по майстерні! усіх сраною мітлою!

Хоч і безногий, що казати! Усіх долав!

— Рятуйте! — ще й волав він! — Гаспиди! Крадії! Зарізяки!

Піднімав проти вас усю вулицю!

Надто гучний скандал… з ним не посперечаєшся!.. навтьоки! навтьоки!.. Гай-гай, мерзенна вдача! ще й милувався собою… губка, просякнута абсентом! не кажучи про літри червоного!.. вихаркувався годинами… а скільки ще отрут смоктав! лаки, фарби, пасти… Причмеленим усе лизав!.. Не ту пляшку хапав і мало не бензин ковтав замість білого!.. Білого «Вувре»! Біле, фарби, розчинники!.. Я колись займався отруєнням фарбами… піддослідна тварина здохла б від усього, що Жюль смоктав!..

А ще й нігті гриз!

— Не гризи нігті!

Гаразд! Тоді він чухав стегна, свої зболілі кукси… ще одна манія…

— Дивись не подряпайся! Не подряпайся!

Вовтузився безперестану у своєму візку, в глині, в сечі… а потім виразки!.. інфекція… Я знав, що то були за кукси!

— Не чіпай! Не чіпай!

— Іди в ср…

І показував мені, куди саме! Сміх та й годі! Чортів пустун, свинюка той Жюль! Смішив усіх! клієнтів! натурниць! уся майстерня дзвеніла сміхом! Незрівнянний Жюль… Ніхто не ображався… А він радів, аж підскакував у візку… переможний грайливий славетний Жюль!

— У нього б і небіжчики сміялись!

І під вікнами завжди повно цікавих… диваків, зарізяк, наркоманів, півгомів, роззяв, шпиків…

А от коли я бачив його справді похмурим, можна сказати, пригніченим, це коли він не давав собі ради з гуашшю… не втрапляв розкрити мистецьку загадку… Тоді міг би вбити! особливо спекотної пори… у липні чи серпні, наприклад, у жахливих на Гірці липні чи серпні!.. хоч яєшню смаж на авеню Ґавено! тротуари аж димилися!..

І тоді надходила альпійська криза!.. Мерщій у гори!.. льодовики!.. І тоді він бачив тільки вершини Ангандину… блакитне марево… геть інша палітра барв!.. він брав жахливі білила!.. страшенно отруйні!.. хоч пацюків труї!.. і їх смоктав! лизав!.. Необачність!.. Хапався за свого візка!.. чіплявся, мимрив!.. кольки!.. раптовий біль! мерщій промитися… іще! іще!.. промитися можна було лише шампанським!.. тоді пробі!… і лайна повна гондола!..

— Шампанського, бо вмираю!

І шанувальники кидалися навсібіч, друзяки, натурниці, галерейники, перевертали Париж догори ногами! дістати йому «Мумм»!.. і тільки «Мумм» брют!..

І діставали!.. от тиран!.. дехто забирав останнє у родини, у батьків, у матерів!.. у кого в запасі остання пляшка… на випадок хвороби… хтось вициганював у друзів! Усе для Жюля! і хоч би спасибі! де там! Випивав сам ураз!.. Буль-буль! Гик! Та й поготів… Цікаві заходили, теж сподівалися випити!.. Щось казали… слово… друге… спалах гніву!

— Заходьте, паразити!

Хто не знав… наважувався… ще хтось…

Вікно… залазили… а тоді бах! бух! усе, що під рукою! праски! палиці! пляшки! у пику!..

Ох! Ах! Ох! Ах! Жюль безногий та не безрукий!.. та ще й який вправний, не повірите!.. мавпяча меткість!.. жах!.. завжди влучав!.. Мав мавпячі вуха, слух і нюх!.. І силу мав!.. і хитрість!.. всі розбігалися! з криком! а хтось і з кров'ю…

— Пробі! Убивають!

Це Жюль гукав навздогін, щоб люди зловили! додали!.. і уявляєте, з'являюсь я! у нього! з квіткою в петлиці!.. міркую… Я з'являюся з боку вулиці Бюрк у ритмі спринту! гнучкість!.. Уявляєте?.. На велосипеді? Він мені трощить раму й обидва колеса!.. рве, мов павутиння… увесь велик: п'ять кіло! Ламкий, не витримав!.. Б'є з боків! Підкидає! Перемолочує! Коли у нього раж, бац! буц! він би й автобус розтрощив, звідки стільки сили! Я ж не буду зайвий раз дражнити? Бо тоді кінець!

Зайшов би я на «Франсе»! Він би знав!.. Тобто на площу Театр-Франсе… Здогадливий, як та макака! Слух! надтонкий!.. Він би підготувався!.. По заслугах! не сперечаюсь!.. це ж він, як фея Карабосса!.. бридкий, жорстокий, безрозсудний, гримасник, відразливий, але ж безногий і в лайні… обпиляли в чотирнадцятому!.. такому непосиді! такого бігуна ще пошукати!.. його мольберт усюди!.. від фортифікацій до Робенсона… до Арпажона… Буживаля… берегів… аж до Сюрена… а тепер казиться у візку й вихаркується…

Такого важко вговорити.

— Безногий з Марни, це тобі не абищо!.. Інвалідність сто сорок відсотків! пенсія!.. Орден Почесного легіону!..

— Заткни пельку!

Я заперечував…

— А в мене голова! а рука!

Теж правда!

— А ти тільки на сімдесят п'ять відсотків! А коли б, як я? Як та сосиска!

Нарікання без кінця!.. як потвора з «Двору чудасій», що не терпить інших потвор… нацькував би на мене… були б ми опинилися поряд… «Двір чудасій» тільки йому!.. нехай би я тисячократ чумний чи пранцюватий!.. і мене спалити, як всіх інших!.. «Двір чудасій» тільки йому!.. йому самому!.. хай навколо самі ґвалтівники, бузувіри! сіркою смердять!.. юрба бридких покручів! жалюгідних ненажер і покидьків! шахраїв! а я не такий! я дорогий його друзяка! Він би нацькував на мене враз! Папу! Короля! Диявола! Зі шкури б ліз, аби мене четвертували!

Але от коли було вже не до сміху, тобто я маю на увазі геть не до сміху, як він надокучливо, мов папуга, мені так здавалося, це коли він починав нарікати на любасок, мовляв, які вони до нього безсердечні!.. що гидують ним! і так далі, і так далі!.. це при тому, що від них відбою не було, звиняйте!.. просилися, щоб їх намалював! а він іще й перебирав!.. і без плати!.. а гарненькі!.. а граційні!.. Будь здоров! Щоправда, мав особливий смак, йому непоказні, зачухані, щоб ребрами світили… А як малював гарних, квітучих, у тілі, то асоціював зі мною, з