Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

І відразу за дзеркальце.

Претензії на Рембрандта…

— Та гарний, гарний!

Він сцяв під себе, у візок… не дертися ж йому до ватерклозету самотужки! бо тоді його треба виймати з візка, допомагати, бодай раз на день…

— Але хоч серу не під себе!

Ніби тим пишався.

— Це ти у нас на океанських лайнерах катаєшся!

Закидав мені подорожі, розкоші… супер-люкс!.. що життя мене балувало, що завжди мав, що хотів, а йому судилося під себе сцяти! візок, звісно, протікав… на глину, повно на підлозі, на тюбиках з фарбами.

Він творив імпульсивно, як справжній митець, безугавно, він не міг зупинятись! розумію! розумію!.. доки його б несли на горішній поверх! злочин! натхнення — вередлива річ, сам Бог не знає, наскільки вередлива!.. До того ж від алкоголю він ставав упертим, задирливим! Печінка, шлунок!.. там уже й печінки не було, тільки місце, сам слиз!.. алкогольна губка! і біль, як я торкався! але по-справжньому він гнав химери, коли йшлось про піч!.. ото був артистичний гнів! Він мало не вискакував з візка! візок підскакував із ним, гойдався, мов гондола!

— Я її відбудую, друже! от тільки знайдем цегли! коли уся дурня скінчиться! вся геніальність у глині! у руці! у глині!

Але глина щоб особлива, ота, його глина, його! з його жили! з глинища у тупику Трене, з його таємної розколини… Але туди вже не дістанешся… замурували! Цивільна оборона!

А з цеглою що?.. що?.. що?.. З Па-де-Кале возили цеглу… оту, котра йому потрібна! Німчура окупувала й цеглу! теж! як і всі заводи!.. все окупували! то ж хто зна, коли та піч ізнов загуготить!

Митець, то страшний клопіт! забував тільки про одне: про спокій! треба доробити! або: виноградної горілки! а потім ще і ще! шампанського! так, шампанського!.. а хто прибрав до рук усе шампанське? «Усе, що могли, забрали!»

А мені що казати! у мене книжки! нострадамність! зв'язки!.. єдине слово скепсису? і маєш! скипає, мов молочний суп!

— Паразит! сутенер!..

— Гаразд! Гаразд! Бувай!..

А інші вже товпилися перед дверима… не пройти… шанувальники, цінувальники, пришелепуваті, люди світу, моделі, галерейники… Так у більшості майстерень… хтось заходить, хтось виходить… фіскал… консьєржка… кому плітки, кому дупці, кому запис у досьє… люди світу, п'яниці, балачки, донощики, набрід…

— Я творю в кориті, Фердінане!

Він усе розумів.

— Ще чарку білого, Жюлю?

Раптом відмовляється! вина більш не хоче! наїжджає на всіх своїм візочком! з розгону!.. на шанувальників!

— Геть усі!

Але їх забагато… двері не такі широкі!.. Штовхаються, мало не падають!..

Рятуйся, хто може! Стрибають на стільці, канапу… і на натурниць! на голих! Зойки звідусіль!

Він хоче побути на самоті! Сам-один. Поміркувати, мати спокій! Він хоче самоти!.. натхнення…

Коли вже я почав розповідати, то опишу вам… зроблю екскурсію його майстернею… там стеля була така, що не забудеш… уся з пейзажів навпаки!.. усі картини були на стелі… колекція його «Епох»!.. консьєрж йому поприкріпляв…

— Не забувай: я скульптор! З живописом я нещасливий!.. простір!.. подумай! простір! Так жити неможливо, мені потрібен простір!.. ти ж з тарганячої породи!.. породи мерзенних пик! знаєш, ти створений для шпар! Я бачу тебе в шпарці! у піхві, в шпарці!.. стиснутий, люб'язний…

Мав достоту епічні приступи гніву! позбавлений глини, печі, всього!..

Накидався на покупців… Мстився на клієнтах!..

— Ви робите дуже гарні речі, Жюлю!

Мерія, 14 Липня, уся в стрічках, прапорах, з ярмарковим стовпом…

— Це що за базар, га? Чому в мене під вікнами?

Усе, що потрапляло під руку, у вікно! праски! з розмаху! та ще й з прокльонами!

— Негідники! Злодії! Душогуби! Принесіть усе назад!

Там і поранені були.

З аквареллю не так небезпечно… Тільки обливав усіх! кольоровою водою!..

— Мені що, не можна тонувати?..

Забризкував усім піджаки!.. і сукні!.. тротуар нагадував веселку…

— Ну то поставте мені жалюзі! Що, вже не можна тони добирати?

Жалюзі розхиталися, висіли косо-криво… з часів Комуни… та й не тільки жалюзі!.. вся халабуда!.. усе хиталося, пліснявіло… усе потребувало перебудови, весь куток і все Макі[146] позаду… збиралися ще з часів Комуни… та минули чотири війни, чотири повоєнні «доби»…

— Чому не лагодите мені жалюзі?

Не лише все найгірше, не лише заздрощі, не лише прикутість до візка, йому ще й жалюзі, теж привід для гніву!

Страшенний песиміст, Жюль, зрештою… я кажу, як друг, як вірний!.. мов зла стара дівка, ще й кисло-ядуча… люстерко завжди під рукою, кокетство, зазирав по сто разів на день…

— Я псуюся, мов Рембрандт!

Він був у розпачі.

— Дай-но пляшку!

Бо для таких випадків мав джин!.. чарочку!.. другу!..

— Я дивлюся в дзеркальце, я себе бачу, а ти нічого не бачиш! Я бачу себе велетенським!.. потім малесеньким!.. горошиною себе бачу!.. бо справжній митець самотвориться!.. от ти тарган, тарган бачить себе тільки тарганом!.. Я, друже, сам перестворюся!.. Матиму жилу!.. піч!.. Картини? вода! олія! холод!..

Справді жалюгідні субстанції!

Посміхався…

— Кераміка, друже! вогонь!.. Я пишу тільки задля буль-буль! для пляшки! глина Творця? На коліна! Я Адам і виліплю собі Єву!.. Я не скажу тобі, де моя жила!.. Бо ти розкажеш фріцам!.. при тобі тільки гуаш… тільки гуаш! усе! Вода!

І лихим оком на мене зиркав…

Він багато малював інфант… Великий попит на інфант… малював майже безногими… майже долі, маленьких і горбатих… як сам.

— Мені б такі волани, то дуже був би схожий!.. і на гондолі під спідницями!

Справді, це його висота… робив їм фігури, як у самого…

— Ти уявляєш мене у вигляді «Інфанти»? От зачекай, як буде в мене піч!

Манія!.. Інфант ліпив би з глини!

— Такого ніхто ще не робив!

А іншого місяця були «Марш новобранців у селі»! теж «великий попит»!.. або «Фініш велоперегонів»… Якоїсь пори сталася переоцінка… вже не дивився у люстерко… переглядав