astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Коли ж Лев опинився біля свого доволі скромного транспортного засобу, Пона гнівно зиркнула на нього і з роздратуванням промовила:

- Не минуло і півгодини! То ми полетимо звідсіля нарешті?!

- Так, звісно, - стримано промовив чоловік, відчиняючи двері глайдера і жестом запрошуючи дівчину усередину. Та без вагань всілася у пасажирське крісло, після чого він зайняв місце пілота. Лев все ще вагався, тому не поспішав зачиняти двері.

- Що з тобою? – ніяк не могла збагнути впертого зволікання завгоспа Пона.

- Пообіцяйте мені, що більше не питимете, - спокійно промовив Лев, при цьому пильно дивлячись у вічі дівчині. – Мені невідомо, які люди зупиняються на тих туристичних базах, що знаходяться вище нашої, тому не можу гарантувати нам обом повної безпеки… Ходять плітки, що тамтешні розважальні комплекси полюбляють відвідувати багаті збоченці і деякі з них можуть мати доволі багате кримінальне минуле.

- Тоді, я почуватимусь там, наче риба у воді. Тож, тобі не варто перейматися через усіляку дурню.

- Помпонія, у готелях нашої туристичної бази заброньовані усі номери і зовсім скоро там буде повно люду. Якщо з Вами трапиться щось недобре, без менеджера ми не впораємося. Звісно, я, Макс та Мамуна зможемо виконати певну важливу частину роботи, але без спеціаліста – усе «розвалиться». Ну, чому, замість того, щоб працювати, Ви шукаєте пригоди та неприємності на свою і мою голову?!

- Лев, припини скиглити, - пробурчала невдоволено Пона. – Я добре знаю, що роблю. Щоб на нашій туристичній базі завжди були відвідувачі та у готелях регулярно зупинялися постояльці, потрібно створити відповідну інфраструктуру та затишок. Якщо ж найближчим часом я цього не зроблю, то ви і далі годуватимете місцевих нероб та безхатьків і час від часу даватимете притулок на ніч тим туристам, які заблукали або горе-постояльцям, у яких «вітер свище» у кишенях. Та й грошей у вашому «бюджеті» не вдосталь задля того, щоб оплатити нове вартісне обладнання, меблі, роботів та послуги робітників з будівельної компанії. Тож, стули пельку і роби те, що я тобі кажу. Якщо ж мені пощастить, то завдяки цій «вилазці», ми зможемо зекономити добру частину з тих коштів, які у нас зараз є.

- Гаразд, як скажете, - стенув плечима Лев і нарешті увімкнув живлення. Двері глайдера зачинилися автоматично, а наступної миті він натиснув на важіль руху. Після чого, доволі скромний транспортний засіб злетів, а потім на великій швидкості різко шугонув угору.

Зовсім скоро показалися вогні невеличкого котеджного поселення. З кожною секундою Лев та Пона все швидше і швидше наближалися до нього і судячи з кількості глайдерів, що тіснилися на доволі великій площі, яку спеціально було виділено під стоянку, вони зробили висновок, що на даній туристичній базі вирує нічне життя.

- Що це за місце? – запитала Пона, вдивляючись у крихітні фігурки людей, які, наче мурашки, хаотично снували від однієї споруди до іншої. Пильно оглядаючи усе, вона зауважила: - Тут навіть є дорогі шале…

- Це – база №17 і вона призначена лише для багатих туристів, - пояснив Лев.

- Давай зупинимося тут.

- Ви впевнені?

- Так, - відповіла Пона. – Хочу з’ясувати який тут сервіс.

- Гаразд, - важко видихнув чоловік і скерував свій глайдер у самий кінець стоянки, яка була майже заповнена дорогим транспортом. Кілька хвилин він намагався втиснути свій скромний глайдер поміж іншими, а коли йому все ж таки пощастило це зробити, роздратовано додав: - Сподіваюся, що Ви недовго там затримаєтеся.

- Ти не підеш зі мною?

- Ні, - буркнув невдоволено Лев. – Оскільки, там – «мутна вода», а я – не «риба», то йдіть самі.

- Та годі тобі, - зрозуміла натяк Пона. – Там ніхто на нас не звертатиме уваги. Здається, у кількох приміщеннях щось святкують, тож вечірка у самому розпалі і на вході нікого більше не перевірятимуть. Тому ходімо, а якщо пощастить, то ще й поїмо чогось смачненького задарма.

- Задарма – лише сир у мишоловці буває. Тому, я туди не піду і якщо через годину не повернетеся, то я силоміць виведу Вас звідтіля. Досить мені неприємностей!

- Ну, як хочеш. Розважатимусь та робитиму справи сама. Якісь ви усі тут нудні.

- Авжеж, - тихо промовив Лев, коли Пона виходила з глайдера на зовні. – Краще вже «нудьгувати» на власній базі, ніж шукати проблеми та неприємності на чужій.

Та дівчина його вже не чула і зовсім скоро опинилася серед різнобарвного та галасливого натовпу. Більшість мешканців цієї бази та звичайних «залітних» гуляк з повним гаманцем йшли до найбільшої споруди, яка від верху до низу сяяла різнокольоровими вогниками, а крізь її вхідні двері було чути гучну ритмічну музику.

За кілька хвилин Пона опинилася усередині приміщення, де відбувалася вечірка. Більшість молодих хлопців та дівчат танцювали, а інші – стояли біля бару в очікуванні випивки чи сиділи за столиками на довжелезному балконі, що знаходився усередині споруди, весело розмовляючи про щось своє. Майже всі вони були не лише її ровесниками, а й належали до багатих родин. Дівчина зрозуміла це, коли звернула увагу на їхнє дороге вбрання, прикраси та манери.

Але, у даний момент, бар з міцними напоями цікавив її більше ніж танці. Не встигла вона підійти до стійки, як почула знайомий голос – хтось кликав її. Через гучну музику дівчина не могла збагнути звідки пролунав голос. Та наступної миті вона відчула спиною чийсь легкий дотик. Різко розвернувшись, вона відразу ж застигла на місці, а рот сам відкрився від подиву.

- Пона, звідкіля ти тут узялася? – запитала висока та струнка білявка, невинно кліпаючи очима.

- Каміла? – миготіння різнокольорових ламп та яскравий блиск кристалів, якими була щедро оздоблена сукня блакитноокої красуні, заважали Поні її добре роздивитися. На якусь мить їй навіть здалося, що у неї знову паморочиться у голові. Та дівчину вона все ж таки упізнала, через що та мило і задоволено посміхнулася.