astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Це ж я – Лев, - глухо пролунала відповідь, наче з кінця якогось тунелю.

- А, це ти… - пробурмотіла Пона, нарешті зрозумівши, що то був завгосп. – Чого тобі?

- Прийшов повідомити, що статуї левів вже демонтували і перенесли на заднє подвір’я… Що далі робити з ними?

- Не знаю, - відповіла дівчина і відчинила двері.

- Вам недобре? – запитав чоловік, вдивляючись у її розпухле обличчя.

- Здається, що так, - відповіла Пона, розправляючи на собі зім’ятий одяг.

- У номері є аптечка, - кивнув у бік стіни Лев. – Там обов’язково знайдеться як знеболювальне, так і препарати від похмілля.

- О, ти до біса спостережливий, - уїдливо зауважила Пона і таки пішла по аптечку, яка знаходилася у невеличкому сейфі, що був схований за пластиковими дверцятами з зображенням червоного медичного хреста на білому тлі.

- То що робити з тими левами? – не «здавався» завгосп. – Якщо бажаєте, то я можу здати їх на утилізацію… але Мамуна ні Вам, ні мені цього не пробачить.

- Чому? – якось по-дурному дівчина раптом витріщилася на чоловіка.

- То був мій подарунок їй на день народження.

- О… - витиснула з себе білявка і знизала плечима. Розуміючи, що від здачі цього непотребу на переробку сильно не розбагатіє, вона вирішила запропонувати дещо інше: - Ну, щоб не ображати почуття твоєї коханої дружини, варто буде поки-що залишити їх на подвір’ї. Спробую випросити у наших сусідів схожий непотріб, а потім домовлюся з дизайнером, щоб він спробував їх десь пристроїти… скажімо, у якості декорацій на дитячому майданчику.

- Було б непогано, - завгосп був задоволений таким рішенням. – А приміщення будете оглядати? Я готовий показати їх Вам хоч зараз.

- Гаразд, - погодилася Пона, дістаючи з сейфу контейнер з медикаментами. Потім вона почала ритися у ньому, намагаючись знайти ті, які вважала потрібними. – А ввечері доставиш мене до однієї з тих туристичних баз, що вище по схилу. Мені цікаво роздивитися там усе.

- Але вже майже вечір, - ніяково глянув у вічі дівчині Лев.

- Котра зараз година? – спокійно запитала та і проковтнула пару таблеток.

- П’ятнадцять хвилин по сьомій вечора, - відповів завгосп, дивлячись на наручний годинник. – Все оглянути там Ви не встигнете. О такій пізній годині працюватимуть лише паб та ресторан…

- Мені це підходить. Тож, через півгодини вирушаємо.

- Але ж сьогодні Ви хотіли оглянути всі тутешні приміщення.

- Це може зачекати до завтра, тим більше, що без присутності дизайнера у цьому немає жодного сенсу.

- Гаразд, як бажаєте, - невдоволено пробурмотів Лев та зник за дверима. Ідея Пони здійснити пізню вечірню прогулянку до чергової туристичної бази йому дуже не сподобалася.

Він погодився лише з цікавості. Потреби відвідувати гірськолижні туристичні бази з елітними готельними комплексами, які знаходилися вище по схилу, у нього раніше не виникало, але іноді тамтешні постояльці навідувалися сюди. Вони відрізнялись від звичайних туристів-лижників і поводилися доволі дивно.

Лев і досі не міг збагнути, навіщо було орендувати номер щонайбільше на ніч, а рано-вранці повертатися на свою туристичну базу. Зазвичай, так роблять чоловіки, коли збираються скористатися послугами повії або коли зраджують дружині з коханкою. Але у даному випадку, ні він, ні інші охоронці не помічали на території готелів жінок легкої поведінки чи підозрілих дівчат. Молоді чоловіки орендували чи заздалегідь резервували номери самі, але згодом до них ніхто не приходив.

Поводилися такі постояльці тихо і окрім адміністратора та кількох охоронців їх ніхто не бачив. Оскільки хлопці не робили ніяких збитків, то на них ніхто не звертав уваги. Та й навіть сам Лев вперше помітив їхню присутність цілком випадково і лише тому, що його увагу привернули високий зріст будь-кого з них та деяка зовнішня схожість.

Згадавши, коли вперше побачив їх, чоловік підрахував приблизно скільки часу минуло з тієї миті і спробував припустити з чим можна було пов’язати появу цих загадкових постояльців. Коли ж він з допомогою ліфта спустився на нижній поверх готелю, то у вестибюлі відразу ж наштовхнувся на одного з них.

- Вибачте, - промовив Лев, дивлячись у вічі високому, чорноволосому та смуглошкірому молодому чоловікові. – Я надто замислився… і ледь не збив Вас з ніг.

- Нічого страшного, - промовив той, заходячи до кабіни ліфта. – З кожним може трапитись.

Наступної миті двері зачинилися і ліфт рушив вгору, а Лев зловив себе на думці, що вони почали приходити сюди з того часу, коли на Луні-202 з’явився граф з Румони та орендував у їхнього господаря внутрішні приміщення, які знаходилися у ядрі планетоїда. На відміну від дружини, він не цікавився місцевими плітками і не знав нічого з того, що відбувалося за межами цієї туристичної бази. Він хоч і регулярно літав до міста, але там його цікавило лише те, що стосувалося господарства.

Пона, як і обіцяла, з’явилася у вестибюлі готелю рівно через півгодини. Коли ж Лев побачив її, то дуже здивувався. Одягнена вона була у білу, оздоблену сріблястими блискітками вечірню сукню, поверх якої красувалася коротка біла хутряна шубка. Довге світле волосся дівчини було укладене у гарну зачіску, а у вухах виблискували платинові сережки з діамантами.

- Ого… - єдине, що спромігся вимовити завгосп, продовжуючи витріщатися на Пону.

- Чого вирячився? Ходімо! – скомандувала та і рушила до виходу.

- Ще цього бракувало… - простогнав чоловік. – Мамуна «з’їсть» мене та й чує моє серце, що без неприємностей ця бісова нічна «прогулянка» не минеться. Там, куди зібралася ця клята менеджерка, зазвичай, збираються багатії та різні аферисти…

Хоч Лев не поспішав йти, але водночас розумів, що вибору у нього не було, тому що дівчина займала керівну посаду і він змушений був виконувати її накази, якщо не хотів втратити роботу. Тим більше, що вона вже була надворі і чекала на нього біля його глайдера. А ще, він мав дуже недобре передчуття. Серед постійних мешканців планетоїда ходили чутки про погану славу тих розважальних комплексів, що знаходилися на території туристичних баз, які були вище по схилу.