Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Історія «космічного Мауглі», вихованого в культурі, настільки далекій від земної, що наша філософія, мораль і релігія здаються абсурдними. Як зустріне Земля нового месію, який повернеться з Марса найбагатшою людиною, ще й наділеною здібностями до телекінезу? Закрита лікарня, добровільне ув'язнення в маєтку філософа, патрульованому військовими, мандрівний цирк... Два світи зустрінуться, щоб неодноразово викликати сміх у читача. Проте Майк знає: сміх у землян — це ознака болю...

Роберт Гайнлайн. Чужинець на чужій землі

Про автора

Роберт Енсон Гайнлайн (1907—1988) — один із найвидатніших та найбільш шанованих авторів наукової фантастики XX століття. Він був і залишається єдиним письменником, який отримав чотири премії Гюґо.

Ця книга є оригінальною, найбільш повною і позбавленою скорочень версією класичного твору наукової фантастики з передмовою дружини письменника, Вірджинії Гайнлайн.

Чужинець на чужій землі

Кохання — це той стан, коли щастя іншої людини є невід'ємною частиною твого власного.

Роберту Корногу, Фредеріку Брауну, Філіпу Хосе Фармераг

Усі люди, боги й планети в цій історії вигадані. Будь-які збіги імен — випадкові.

Р. Е. Г.

Передмова

Якщо вам здається, що ця книга товстіша і містить більше слів, ніж перше друковане видання «Чужинця на чужій землі», то ваші спостереження правильні. Це оригінальне видання, саме таке, яким Роберт Гайнлайн від самого початку його задумав і виклав на папері.

Попереднє видання вміщувало трохи більше від 160000 слів — тоді як у цьому їх близько 220 000. Зазвичай у рукописах Роберта на одному аркуші було від 250 до 300 слів, залежно від кількості діалогів на сторінці.

Отже, якщо взяти за середнє число 275 слів у рукописі, написаному на 800 сторінках, то у підсумку отримуємо 200 000 слів чи, можливо, трішки більше.

Ця книжка відрізняється від тієї, яку продавали широкому загалу та публіці, що читала наукову фантастику в момент виходу книги, 1961 року, — тому що редактори вимагали від письменника скоротити та викинути кілька сцен, які в той час могли бути неприйнятними для смаків суспільства.

У виданні «Приголомшлива наукова фантастика» у листопаді 1948 року був оприлюднений лист редактору, де читачі пропонували заголовки для наступного річного випуску. Серед них було й оповідання Роберта Е. Гайнлайна «Безодня».

Під час тривалої розмови редактор Джон В. Кемпбел, Джей Ер та Роберт вирішили, що у них іще достатньо часу, щоб написати усі історії, яким прихильники дали назви, і, отже, журнал вийде вчасно — у листопаді 1949 року. Роберт пообіцяв надіслати коротке оповідання, яке б пасувало назві. Більшість інших авторів також погодилися на такий трюк. Цей випуск відомий як «Подорож у часі».

Тоді у Роберта виникли труднощі з тим, щоб знайти історію, якій би можна було дати таку назву. Тож ми влаштували «мозковий штурм». Серед інших неймовірних ідей я запропонувала історію про людське немовля, виховане інопланетянами. За словами Роберта, ця ідея була завеликою для короткого оповідання, проте записав її. Тієї ночі він пішов у свій кабінет, де написав кілька довгих нотаток — і відклав їх. Для заголовку «Безодня» він створив зовсім іншу історію.

Роберт працював над нотатками кілька років, впродовж яких почав писати те, що мало стати «Чужинцем на чужій землі». Та чомусь ця історія не трималась купи, і він відкладав її. Роберт повертався до рукопису кілька разів, але не закінчував його аж до 1960 року. Саме цю версію ви й тримаєте в руках.

У 1960-ті роки видавці боялися публікувати «Чужинця на чужій землі» — ця книга надто відрізнялась від загальноприйнятих норм. Отже, щоб зменшити можливі втрати, Роберта попросили скоротити рукопис до 150 000 слів, вирізавши при цьому близько 70 000. Йому запропонували внести й інші зміни, і лише після цього редактор ризикнув і видав книгу.

Вилучити майже четверту частину завершеної книги було неможливим завданням. Але через кілька місяців Роберт виконав його. Остаточна кількість слів сягала 160 087. Роберт був переконаний, що неможливо викинути щось іще, тож книгу прийняли в такому обсязі.

У такому вигляді її й видавали протягом 28 років.

У 1976 році Конгрес затвердив новий закон про авторське право, у якому, зокрема, зазначалося, що в разі смерті автора вдова чи вдівець поновлює авторське право, а всі попередні контракти скасовуються. Роберт помер у 1988-му, і наступного року авторські права на «Чужинця на чужій землі» було відновлено.

На відміну від багатьох інших авторів Роберт зберігав копію оригінального машинописного тексту як призначеного для друку у свого архівіста Санти Круз, серед документів бібліотеки Каліфорнійського університету. Я попросила копію того рукопису і порівняла її з виданою версією. І дійшла висновку, що скорочення цієї книги було помилкою.

Тоді я відправила копію рукопису Елеонорі Вуд, агенту Роберта. Елеонора також порівняла дві версії та погодилася з моїм рішенням. Тож, домовившись із видавцем, вона показала їм копію нової старої версії.

Ніхто не пам'ятав того, що цю книгу так радикально скоротили: через стільки років усі редактори та керівники у видавництві змінилися. Тож ця версія стала для них цілковитою несподіванкою, і вони вирішили видати оригінальну версію, погодившись із тим, що вона краща за скорочений варіант.

Зараз ви тримаєте у руках оригінальну версію «Чужинця на чужій землі», написану Робертом Енсоном Гайнлайном.

Імена головних персонажів дуже важливі для сюжету. Їх дуже ретельно добирали: Джубал означає «Батько Всього», Майкл символізує «Хто схожий на Бога?». Залишаю читачеві з'ясувати, що ж означають інші імена.

Вірджинія Гайнлайн

Кармел, Каліфорнія

Частина 1

Його заплямоване походження

Розділ 1

Колись давно, коли світ був іще молодим, жив собі марсіанин на ім'я Сміт. Валентин Майкл Сміт був реальним — не менше від податків, — а проте єдиним представником своєї раси.

Екіпаж для першої людської експедиції з Терри на Марс добирався надзвичайно ретельно — з огляду на теорію щодо того, що найбільшою небезпекою для людини у космосі є вона сама. У ті часи, лише через вісім терранських років після заснування людьми першої колонії на Місяці, будь-яка подорож обов'язково здійснювалася через виснажливий вільний політ, подвійні дотичні напівеліпси — від Терри до Марса, двісті п'ятдесят вісім днів туди, стільки ж назад; додайте ще чотириста п'ятдесят п'ять днів очікування на Марсі, поки планети повільно займуть взаємне положення, яке утворить подвійну дотичну орбіту, — на все вкупі майже три земні роки. Окрім того, що політ був тривалим та виснажливим, це було ще й дуже ризиковано. Лише дозаправившись на космічній станції, а потім майже повернувшись в атмосферу Землі, «Посланниця», ця летюча труна, могла здійснити переліт. Діставшись Марса, вона мала можливість повернутися — за умови, якщо не розіб'ється під час посадки; якщо на Марсі знайдуть воду, щоб заповнити баки із реакційною масою та