astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Поки Помпонія Мінакіс - молода світська левиця переживала драму у особистому житті, при цьому поступово спиваючись на безперервних вечірках та шукаючи неприємностей на власну голову, сміливий та цілеспрямований пілот-гонщик - Курт Метьюз ризикував своїм життям на космічних перегонах, відчайдушно намагаючись заробити грошей на лікування важко хворого молодшого брата. Не підозрюючи про існування одне-одного, обоє живуть своїм життям та коли, нишпорячи спросоння у чужій квартирі, Пона знаходить незвичайний та дуже гарний камінь, волею долі їм таки доведеться зустрітися...

Частина 1. Нудьга.

Коханці Астрополіса. «Крихітка» для чемпіона.

Частина 1. Нудьга.

Розплющивши одне око, Пона не відразу зрозуміла де знаходиться і що з нею відбувається. Розмите зображення ніяк не бажало набувати чіткості, а власне тіло раптом стало неймовірно важким і вперто відмовлялося рухатись. Вона здогадувалась лише про те, що перебуває у якійсь квартирі, ймовірно, чужій і, здається, не сама.

Від невеличкого руху її почало нудити, а у голову вдарив різкий та сильний біль. Раптом звідкись повіяло холодом у супроводі монотонного стукотіння крапель дощу та запаху озону. Останній свідчив про те, що нещодавно була гроза. Ледь не в три погибелі скрутившись на підлозі та голосно застогнавши, дівчина з жахом подумала:

«Що вчора було? Що це за місце? Якого чорта я тут роблю? А холодно як… Звідки протяг?»

Намагаючись побороти черговий напад нудоти, Пона витягнула свої довжелезні та неймовірно стрункі ноги і насилу розплющила друге око. Зображення тепер стало значно чіткішим і коли вона так-сяк оглянула себе, то зрозуміла, що лежить на підлозі у купі дрібного сміття та ще й зовсім гола.

Знову голосно застогнавши, вона почала незграбно підводитися на ноги та оглядатися у різні боки, щоб нарешті з’ясувати хоч щось про своє теперішнє місце знаходження. Та, на жаль, дане приміщення виявилося зовсім незнайомим, так само, як ті оголені тіла, що валялися посеред суцільного гармидеру у різних кутках кімнати.

Наполовину, а то й зовсім оголені хлопці та дівчата спочатку здалися Поні покійниками, та коли вона помітила, як хтось з них незграбно перевернувся та застогнав, зрозуміла, що вони лише п’яні, а вчора у цій квартирі відбувалось щось схоже на вечірку з «продовженням». Але вона про це нічого не пам’ятала.

Відчинене вікно вона помітила лише тоді, коли знову відчула протяг. Холодне повітря линуло прямо на неї, через що вона почала тремтіти і знову з жахом подумала:

«Я не у Парадізо… Якщо вікно відчинене, то я точно не у стратосфері… Тоді, де я? І хто усі ці люди?»

Як тільки Пона зробила кілька невпевнених кроків, її знову почало нудити, а коли вона нагнулася з метою упізнати присутніх, які продовжували мирно спати на підлозі та дивані, то відразу ж відчула різкий головний біль. Тихо вилаявшись, вона турнула ногою хлопця, який знаходився найближче, але замість того, щоб прокинутися та повернутися обличчям до неї, він пробурмотів щось незрозуміле і ще глибше зарився обличчям у зім’яте простирадло.

- Зараза! – з пересердя гаркнула Пона і відчула, як добра порція блювотиння підступила до горла. Інстинктивно затуливши рота долонею, вона кинулася на пошуки туалету. Оскільки дане приміщення виявилося не лише просторим, а ще й мало два яруси, то їй довелося досить довго блукати по ньому.

У кожній кімнаті світло вмикалося автоматично, що значно допомогло дівчині у пошуках туалету. Коли ж вона таки знайшла його і встигла дістатися до раковини, то разом з стогоном полегшення, вміст її шлунка вмить опинився у ній та на поверхні розкішного дзеркала.

- А нехай йому… - пробурмотіла Пона відпльовуючись. – Кожного дня одне і те ж саме… Опиняюся незрозуміло де та з ким і майже нічого не пам’ятаю… Бісова нудьга… Тьху!

Коли ж дівчині трохи полегшало, вона підвелася над раковиною, а коли побачила у дзеркалі пику якоїсь жахливої істоти, то ледь не закричала від жаху. Ще за мить, до неї прийшло розуміння того, що це її власне відображення. Відверто кажучи, щоранку вона виглядала не дуже, але цього разу усе було геть погано.

З дзеркала на неї витріщалась істота з розпухлим обличчям, яке було забруднене залишками учорашнього макіяжу та блювотиння. Під лівим оком дівчини «красувався» велетенський темний синець. Коли ж вона легенько його торкнулася, то відчула біль.

- Що ж зі мною трапилося? – вкотре з жахом запитала вона саму себе, а потім почала оглядати власне тіло. На щастя, на ньому не виявилося ніяких ран та інших синців. Воно, як завжди, було ідеальним: худорлявим, струнким та з привабливими формами, натуральністю яких вона дуже гордилася, але мало хто з її знайомих вірив у це.

«Знайомі…» - подумала Пона і її знову почало нудити у ту ж саму раковину. Коли ж її шлунок нарешті спорожнів, вона вирішила оглянути квартиру, у якій знаходилась і упізнати хоч когось із тих, що продовжували спати у великій кімнаті посеред розкиданих речей та сміття.

Незграбно вмившись, дівчина якийсь час іще підозріло витріщалась на власне обличчя у дзеркалі і була рада тому, що воно вже не було таким страшним. Намагаючись розправити пальцями свої розкішні та довгі золотисті локони, які були майже безнадійно сплутані, вона подумала, що варто було б їх розчесати.

Потім Пона вирішила знайти гребінця, а огляд незнайомого помешкання відкласти на певний час. Недовго думаючи, вона почала зазирати у різні шафки, яких було повно у ванній кімнаті. На жаль, того, що їй було потрібно, у них не виявилось, тому вона продовжила ритися вже у шухлядах та скринечках, що стояли на туалетному столику.

Коли ж роздратована дівчина так і не знайшла нічого схожого на гребінець, то з пересердя сильно розмахнулась ногою, але втратила рівновагу, і замість столика зацідила ступнею прямо у верхню полицю, що знаходилася у неї над головою. Та з тріском гепнулась на підлогу, а її вміст – на голову дівчині.

То були м’які ляльки з тканини одягнені у яскраві та строкаті сукенки, тому голова Пони ніяк від них не постраждала. Зате пальці на її нозі, від сильного удару об тверду поверхню, нестерпно боліли. Дівчина скреготнула зубами, а потім почала трясти ногою та жалкувати про свій необдуманий вчинок.

Поступово біль трохи вгамувався і вона спробувала стати на ногу, але щоб не завдати собі іще більшого болю, наступила на одну з ляльок. Тільце ляльки виявилось пружним, але п’ятою Пона відчула, що у м’яких нутрощах було присутнє щось тверде, схоже не то на дрібні кульки, не то на великі зерна.

«Дивний декор… як задля ванної кімнати…» - подумала дівчина і підняла з підлоги одну з ляльок. Та виявилася неважкою, але й не дуже легкою, як задля своїх розмірів. Скоріш за все, її набили надто щільно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍