astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Так, - кивнула Мамуна і задоволено посміхнулася, - усе це – завдяки космічним перегонам, які ось-ось мають розпочатися.

Щоб привернути до себе увагу працівників, Пона голосно вилаялася, а потім представилася і почала знайомитися з усіма присутніми. Таким чином з’ясувавши хто з них хто та за що відповідає, дівчина відразу ж почала роздавати їм вказівки та доручення. На велике здивування людей, вона не говорила зайвого, а відразу ж перейшла до головного.

Коли ж черга дійшла до Мамуни, то та спершу намагалася сперечатись з приводу вказівок, але коли Пона озвучила їй меню, які пропонували у ресторанах конкурентів, то притихла. Також, їй було неприємно бачити відеозапис, який крадькома встиг зробити її чоловік на одній з тамтешніх кухонь. На ньому добре було видно, як злагоджено та майстерно працюють кухарі і які страви готують.

Розуміючи, що у професійному плані вона та її колеги поступаються тим професіоналам, Мамуна продовжувала слухати Пону мовчки. Хоч дуже неохоче, але вона погоджувалася з тим, що її команді кухарів потрібно було продовжуватися навчатися, цікавитися кулінарними новинками, експериментувати та вдосконалюватися.

Також жінка вже добре розуміла, що хоч Пона була на підпитку, але свою справу знала. З цим, дійсно, важко було не погодитися, тому люто скреготнувши зубами, Мамуна таки змирилась з тим, що увесь цей час недосконало виконувала свою роботу. За кожне уїдливе зауваження, їй дуже сильно хотілося врізати дівчині по пиці, але вона стримувала себе.

Та раптом Пона обернулася до її чоловіка, який був завгоспом і люто гаркнула:

- І, щоб тих жахливих левів у залі ресторану я більше не бачила!

- А куди їх подіти? – розгубився той.

- Куди хочеш, - знизала плечима дівчина. – Ти ж розумний, тому вигадай щось. Завтра з сусіднього планетоїда прибуде дизайнер. Доставиш його з міста сюди. Будемо приводити до ладу це місце… А зараз, я, мабуть, піду…

- Невже у свій кабінет? – Мамуна підозріло глянула на дівчину, обличчя якої різко зблідло.

- Ні, у номер… Щось мені недобре… - пробурмотіла Пона і відчула, що її почало нудити.

- Що це з нею? – тихо запитала Мамуна у чоловіка.

- Не знаю, - знизав плечима той. – Зранку з нею, начебто, все було добре…

- А, ну її до біса, нехай іде. Очі б мої її не бачили! – гнівно прогарчала жінка, зиркаючи дівчині услід. Коли та йшла, то її хилитало з одного боку у інший. – Який сором! Сподіваюся, що коли Закеріас повернеться, то відразу ж викине її звідси до бісової матері…

- Я б не поспішав з висновками стосовно неї… - необачно вголос замислився завгосп.

- О, так, - гнівно зиркнула Мамуна на чоловіка. – Звісно, після процедури відновлення у медісек-камері вона стала привабливішою… Справжня красуня. Ось тому ти так витріщаєшся на її миле личко та цицьки. Ну, на відміну від неї я не така молода і гарна.

- Ти що, ревнуєш мене до неї? – Лева здивувала реакція дружини.

- А чому б і ні? Хіба я не бачу, як всі наші хлопці дивляться на неї, незважаючи на її похмілля та жахливу поведінку!

- Люба моя, у тебе немає жодних підстав для ревнощів. Можливо, молоді хлопці і витріщаються на її штучні принади, але мене цікавлять лише її професійні якості. І повір мені, вона таки зможе покращити усе на нашій туристичній базі.

- Цікаво, що вона тобі вже доручила? – раптом уїдливо запитала Мамуна.

- Забрати списаних роботів з сусідньої бази.

- Навіщо?! Хіба у нас свого мотлоху мало?

- Тому що вони у робочому стані і майже нові. Їхній менеджер розпорядився придбати кращих, а цих, щоб не морочитися з утилізацією, погодився задарма збути Помпонії. Хочеш-не-хочеш, але я не можу не погодитися з тим, що вона справжня пронира: знає у який куток потрібно зазирнути і що можна прибрати до рук без поганих наслідків. Та й з дизайнером вона домовилася мало не за безцінь… відразу ж збагнула, що якщо їх є забагато на одному планетоїді, то вони усі конкурують між собою…

- На біса той дизайнер? Все одно його послуги грошей коштують! І що такого він тут зможе змінити?!

- Ну, Мамуна, на жаль, наш «доморощений» дизайн дійсно не приваблює заможних постояльців. Кількох з них, я помітив серед відвідувачів ресторану у готелі на сусідній туристичній базі. Та парочка коханців поселилася у нас лише тому, що хотіла сховатися від зайвих очей у непримітному місці. Тому, це свідчить про те, що поки-що ми справді «тягнемо» лише на рівень дешевої нічліжки…

- Ну, то й молися на неї! – обурено гаркнула жінка, маючи на увазі Пону, а потім пішла на кухню.

- Жінки… - простогнав завгосп і теж рушив у справах.

На відміну від працівників туристичної бази, Пона вже навіть і не думала про роботу. Почувалася вона не дуже добре і це неабияк дратувало її. Зазвичай, похмелившись, вона почувалася краще, але цього разу такого не сталося. Її і далі нудило та обертом йшла голова. Зрозумівши, що ноги більше не бажають її слухатися, дівчина подумала, що огляд усіх приміщень бази вона ще встигне здійснити, а потім вляглася на ліжку і відразу ж заснула.

Але сон її був неспокійним. Дівчину знову мучили жахіття: вкотре перед очима дратівливо блимало різнокольорове світло, а у вухах млосно «шурхотіли» чоловічі голоси. І цього разу їхніх облич не було видно, а замість них були потворні морди якихось жахливих істот. Можливо, вона колись бачила такі у фільмах жахів. Та коли крізь шепіт та нерозбірливе бурмотіння почав «пробиватися» голосний стукіт, Пона прокинулася.

Зовсім не розуміючи, що відбувається, вона сіла на ліжку, а потім з жахом витріщилася на двері. Стукіт не припинявся, а Пона і далі не могла збагнути прокинулася вона чи іще спить. Та коли хтось покликав її, до неї нарешті дійшло те, що вона таки перебуває у реальному світі.

Вставши з ліжка та не поспіхом доплентавшись до дверей, дівчина запитала:

- Навіщо так страшно гамселити у ці бісові двері? І кого це нечиста принесла?