Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

Глава 29

Оксен.

Ми з султаном чекаємо Цвітану, біля невеличкої гори, що розташована в бік фортеці. Тут ми вже певний час вичікуємо дівчину, що врятувала мені життя. Я ж згораю від нетерпіння побачити цю чарівницю, аби збагнути, за ким так сохне султан.

Мимоволі пригадую вчорашній вечір, і сьогоднішній ранок. Вчора я попарився у сауні, а потім мені зробили відмінний масаж всього тіла. Я заснув мов немовля. А сьогодні зрання прокинувся повний сил та енергії. Відчуття такі, наче щойно на світ народився.

Зістрибую з коня, і присідаю на траву. Оглядаю все довкола. Тут неймовірна краса, а ще надзвичайно чисте повітря. Зиркаю на задуманого султана, і не можу повірити, що він отакий пригнічений через Цвітану. Вирішую його подіставати.

— Великий султане, ти чому такий замислений? Що тебе мучить? Цвітана, чи золото?

Махмед оглядається на мене сидячи верхи на коні. На його обличчі стільки невдоволення, що здається зараз кричатиме.

— І те, і друге. — фиркає султан. — Боюся, що як те дівча дістанеться тобі, то знатиме біду. — Султан теж зістрибує з коня, і відпускає його. Євнухи, що їхали позаду забирають від нас тварин, і відходять на безпечну відстань, а чоловік йде до мене. Зупинившись біля моїх ніг, дивиться на мене згори вниз. — Ви ж чоловіки, у вашому часі — дикуни. Ви не вмієте цінувати жінок. Жінка, — це дар божий для чоловіка. Її потрібно берегти, леліяти. Жінка має берегти спокій в сім’ї, затишок. А у вас жінки рабині. Ходять на працю, роблять всю роботу по дому, і ще й мають задовольняти вас у ліжку. А вас же не обходить нічого. Клацаєте на своїх скриньках, і лежите на диванах...

— Можна подумати твої сім дружин в захваті від того, що чекають доки ти раз на тиждень прийдеш до них. — фиркаю я, та з гордістю заявляю. — А наші жінки на відміну від твоїх, мають одного чоловіка, і цілковиту свободу.

Султан хмикає і примружившись видає.

— А, що вашим жінкам ще залишається. Вони ж від вас нічого не бачить. Кидаєте їм оті картки, а вони мастять своє тіло всякою та гидотою. Ходять бозна-куди аби виглядати гарно, а потім показувати своє тіло для всіх. А, то срам. Над тілом жінки має працювати чоловік, і воно немає бути для показу. Жінку потрібно завалювати золотом, цінувати її. — султан цинічно міряє мене, та додає. — Я здатен любити сімох жінок і забезпечувати їх. А ваші чоловіки, не здатні любити та забезпечити одну. Тому-то ваші жінки гарують на рівні з вами, і вже не знають хто вони насправді. А жінкам так мало треба. Трохи уваги, ніжності, обіймів та турботи. Жінка має почувати себе бажаною та потрібною, а не робочою конякою, яка мріє лише про одне, аби виспатися.

Я дивлюся на султана і розумію, що не погано він вивчив наш час. Він навіть занадто добре орієнтується у ньому. Я ж мовчу, бо не маю, що сказати.

Нашу увагу привертає тихий дівочий сміх. Махмед оглядається, а я виглядаю з-за нього. До нас наближається дівчина, у білій довгій сукні, та старець у жовтих шатах.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍