Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

26

Геннадій встав з-за столу з келихом в руках та широко посміхнувся. Відверто кажучи від постійних посмішок у нього вже зводило щелепу, але чоловік стоїчно продовжував власне катування. Адже черговий тост із побажаннями всього чого тільки можна від дорогого гостя треба слухати саме так. Щоправда, саме цей гість для нього не був дорогим, але то пусте.

Вислухавши розлогу розповідь про сто років знайомства, жарт про колись підписаний контракт та побажання, Геннадій подякував і цокнувся бокалами з тостуючим. Решта гостей дружно підтримала цей захід і негайно повернулася до своїх справ та обговорень.

Чоловік окинув оком чималеньке приміщення з півсотнею гостей, які сьогодні вітали його з тридцятиріччям. Рідні, друзі та їхні родини. Всіх цих людей він знав та цінував, але як же він втомився від цього вечора!

Пив Гена небагато, незважаючи на велику кількість тостів та привітань, але в голові все одно почало шуміти від нескінченного галасу, музики та необхідності вдавати неймовірне щастя.

Знайшов поглядом Степана. Той випромінював чарівність на дочку одного з гостей. Це було досить дивно, адже друг зазвичай не фліртував з жінками на світських заходах. Схоже, дівчина йому сильно сподобалася. Тож Гена вирішив не заважати другові й пішов провітритися насамоті.

На вулиці глибоко вдихнув просочене вологою та не по-зимовому тепле повітря, яке зовсім не охолоджувала розпечені тіло та свідомість. Де ж поділися звичні січневі морози?

- Втомився? - поряд встала та мерзлякувато зіщулилася Марина. На вустах її грала легка посмішка, очі сяяли відблисками ліхтарів.

- Ні, - Гена спробував посміхнутися, але вийшло погано через втомлені м'язи. - Просто захотілося ковток свіжого повітря.

- О, розумію. Після цього свята я, напевно, всі вихідні проведу вдома в тиші.

- Занадто гамірно для тебе? - зацікавився Гена.

З подругою дитинства, яку він потроху пригадував, такого не бувало. Те невгамовне дівчисько завжди було в центрі подій, так само як і він сам.

- Справа не в тому.

- А в чому ж?

- Можливо, я ображу тебе цими словами, - дівчина сором'язливо відвела погляд, - але я цього вечора так добре попрацювала, що тепер потребую гарного відпочинку.

- Попрацювала? - здивувався чоловік.

- Так, - нервово засміялася Марина. - Пробач. Я використала твій день народження для своїх меркантильних справ.

Гена, розуміючи, кивнув. Звісно, де ж іще шукати вигідні знайомства, як не світських заходах?

- Чому ти вирішила, що я ображуся?

- Але ж це твій день народження. Особливий день.

- Якби ти у свій день народження таке утнула, то я б, непевне, посварив тебе. Але зараз можу докорити лише тим, що у вечір п'ятниці ти не відпочиваєш, - Зегер на мить замислився. - Але твої слова наштовхнули мене на думку.

- Яку саме?

- Дядько Павло насів на мене через повільні темпи розвитку виробництва. А що я можу вдіяти, коли у те забите село ніхто не хоче їхати. Ти ж працюєш у сфері цих всіх соціальних справ?

- Ну, власне, я дизайнер. Якщо ти з приводу дитячих будинків, то це волонтерська робота.

- Справді? - засмутився Гена. - Шкода.

- А що ти хотів?

- Я сам ще точно не знаю, - з досадою примружив одне око чоловік, - але те місце треба якось зробити більш привабливим для хороших спеціалістів. Я зустрічався з місцевими, у них купа пропозицій, але вони всі якісь...

- Стривай, - перервала його Марина, відчуваючи, що Гену затягує у зовсім нерадісні робочі думки. - Не будемо зараз про це. Сьогодні ж твій день народження. Я, здається, зможу тобі допомогти, але краще це обговорити іншим разом.

- Інакше будеш мене сварити, - гмикнув чоловік.

- Ще й як, - усміхнулася дівчина. - Ходімо. Винуватця святкування напевно вже всі шукають.

- Випити можуть і без мене, - пробурмотів Гена, але все ж таки пішов за нею.

Десь об одинадцятій почали роз'їжджатися перші гості, але гуляння затягнулося найстійкіші розбрелися близько першої.

Геть "виснаженого" батька довелося буквально тягти до таксі. Той бурмотів щось про те, щоб його сина ніхто не смів критикувати, адже хлопець працює як чорт, а його особисте життя нікого не повинно турбувати. Гена схвалив таку батькову позицію і трохи пошкодував про те, що вона зміниться щойно він протверезіє.

Гена майже сів у таксі разом з батьками, коли в голову прийшла божевільна думка. Сказав матері, щоб його не чекали, і дістав з кишені телефон. Тільки почувши з динаміка хрипке "Алло", зрозумів, що зараз вже перша година ночі, і він без попередження розбудив дівчину.

- Пробач, - тільки й зміг вичавити з себе і готовий був кинути слухавку, але такий вчинок був би ще гіршим.

- Пан Зегер? Ам... З днем народження...

- Він був учора, - нагадав чоловік. - Крім того, хіба ми не домовлялися, що всі ці умовності не потрібні?

Якби Катя відразу гримнула на нього через пізній дзвінок або спитала, чого він хоче, Гена б вибачився та перервав виклик. А оскільки цього не сталося, можна спробувати зіграти.

- Так, насправді, - схоже білявка ще й досі не могла прокинутися, адже була на вдивовижу поблажливою.

- Я можу приїхати?

- Зараз? - здивувалася Катерина.

- Ну ти ж казала, щоб я не з'являвся, поки не буду готовий приїхати. Зараз я готовий.

- Оце вже точно, - гмикнули в слухавці. - Гаразд, приїжджай. Якщо засну, розбудиш мене знову.

Гена розгубився. Тобто як це "засну"? А хіба жінки не готуються у таких випадках? Чи вона така виснажена роботою?

- Слухай, якщо ти не хочеш, то не повинна...

- Я знаю, - знову гмикнули в слухавці. - Я не проти. Приїжджай.

Зегер викликав таксі та ще десь за годину стовбичив на порозі своєї колишньої квартири. Відчуття від того знову були неоднозначні: він наче повернувся додому, а там на нього чекає... Хто?

Проковтнув та викинув дурнуваті думки з голови, натиснув на кнопку дзвінка. Але з-за дверей не пролунало жодного звуку. Дістав з кишені та нервово потряс зв'язку ключів. Він не віддав свій ключ минулого разу, просто не згадав про нього, але все ж таки це більше не його житло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍