Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Ледь зайшовши за поворот, сховавшись від очей безмозкої юрби, Кіра переходить на біг. Подалі від них, кретинів і потвор, нездатних самоствердитися за рахунок своїх досягнень, і тому таких, що вдаються до самоствердження за рахунок приниження інших.

Ігор серед них. Хто б сумнівався. Король невдах.

Кіра добігла до під'їзду та зупинилася. Треба віддихатися. Приплив адреналіну, що дав їй сил і сміливості врізати гаду по яйцях, зійшов нанівець і тіло починало тремтіти в ознобі. Не можна у такому вигляді додому. Мама побачить - влаштує допит. А їй зовсім не хотілося говорити з будь-ким. Хотілося під гарячий душ, змити з себе бруд, піт і їхні погляди, липкі як клей - глузливі, хтиві, п'яні, глумливі, позбавлені хоча б іскорки інтелекту.

Змити з себе ЙОГО погляд і ЙОГО дотики, які все ще віддавалися тупим болем у плечі.

Безпринципний виродок. Тварина. Деградант. Чортів придурок. Знову намагається її принизити. І цим підвищити свою самооцінку. Нікчема. Нічого в нього не вийде. Більше ні.

Так, вона слабша за нього в рази. Але лише фізично. Він може прибити її як муху. Але він не стане, звісно. Не можна. Він боягуз, який обмежується лише залякуванням.

Недолюблений батьками, розлючений невдаха з синдромом хибної переваги. Так. Ось так.

Поставивши йому своєрідний "діагноз", Кіра нарешті видихнула. Злість, що різала під ребрами, почала відступати. Так, все вірно, люди не роблять погані речі просто тому, що вони хочуть робити погано. У будь-яких вчинків є причини та мотиви. В Ігоря, напевно, було складне дитинство і комплекс неповноцінності.

Увійшовши до квартири, дівчина швидко роззулася, і намагаючись не траплятися мамі на очі, миттю прошмигнула у ванну.  Зняла з себе одяг і все купою запхала в пральну машину. Забравшись під душ, увімкнула гарячу воду і почала щедро намилювати себе гелем. Вода обпалювала, але змивала з неї напругу та залишки злості. Кіра почала люто терти тіло мочалкою, поки шкіра не почервоніла і не почала садніти. Коли тугі струмені гарячої води стали завдавати болю запаленій шкірі, Кіра нарешті вимкнула кран. Вибралася з ванної, укуталася в халат і забралася в рятівний кокон свого ліжка.

Мама гриміла на кухні посудом. Почувши шум у кімнаті дочки, поспішила до неї:

- Ти що, навіть не повечеряєш?

- Ні, мамо, не хочу. - пискнула у відповідь Кіра, висунувши носа з-під ковдри.

- Мм, ну добре... Завтра батько приїжджає. Будь вдома до шостої. - Мама слабо посміхнулася і хотіла вже вийти з кімнати, коли почула:

- Знаю, мамо. Але я не можу на шість. У мене завтра тренування, ти ж знаєш.

- Пропустиш своє тренування, нічого страшного. Ти батька не бачила два місяці. Невже якесь тренування важливіше? - Мама виразно подивилася на дочку, піднявши брову.

- Так, мамо. Для мене це важливо! - Кіра підвелася на ліжку і твердо подивилася мамі в очі. - Тата я побачу після. Якщо я пропущу вечерю, ніхто не помре.

- А якщо пропустиш тренування, то помре?

"Можливо". Подумала про себе Кіра, але вголос лише втомлено сказала:

- Я буду о восьмій. Вибач, мамо, я хочу спати.

Мама подивилася на дочку зверху вниз, обурено пирхнула, і буркнувши щось схоже на «невдячне дівчисько», розвернулась і вийшла з кімнати.

Кіра впала на подушку, сховалась під ковдрою і опустила важкі повіки. Вона так втомилася, що мала б миттєво провалитися в сон, але ні, під віками знову і знову оживали картинки-спогади минаючого дня.

Коли вночі ми лежимо в ліжку, наодинці зі своїми думками, розум перетворюється на гігантську лупу чокнутого слідчого, який фанатично, раз-по-раз переглядає той самий відеозапис подій, вишукуючи докази, зачіпки.

Так і мозок Кіри, намагаючись ретельно відтворити події сьогоднішнього дня, колупав, пережовував усе, що сталося, намагаючись виявити, де вона помилилася. Що зробила невірно? Чи вийшла вона переможцем після їхньої сутички. Чи переможеним?

Ні, навряд чи вона здобула перемогу. Вона плакала. Ледве не ревіла в голос перед ним.

Хоча обіцяла собі колись, що він більше ніколи не побачить її сліз. Коли ухвалила рішення навчатися бойовим мистецтвам. Рішення, яке, до речі, далося їй нелегко. Які до біса бойові мистецтва для цього кволого, худого, обтягнутої шкірою скелета?

Здавалося, весь світ був проти. Підходящої секції не знаходилося, а в тій єдиній, яка була, тренер упирався. Мама обурювалася:

- Навіщо тобі це? Що за дурниці? Адже ти займаєшся танцями!

- Якщо хтось загрожуватиме моєму життю, що я зроблю, мамо? Затанцюю його до смерті? - роздратовано пирхнула тоді Кіра.

- Загрожуватиме? Господи, що за дурниці? Ну хто тобі буде загрожувати? - обурилася мама і знову почала розписувати принади занять танцями. Грація. Фігура. Виступи. Овації.

Кіра слухала, але не чула. Які до біса овації, яка грація? Їй це не потрібне. Вона слабка. Слабка! Вона жалюгідна. Незначна. Вона вразлива.

І неважливо, що Ігор на той момент був уже далеко, бабусин будинок продано, їй на заміну куплено квартиру по сусідству з батьківською, і літні канікули в селищі залишилися лише у спогадах. Адже діло зовсім не в Ігорі. Зникне він - з'явиться інший. Той, хто розгледить в ній слабкість і вирішить нею скористатися. Слабкість породжує страх. А страх існуватиме завжди. Він завжди готовий тиснути та сіяти хаос. І вибір лише в тому – піддатися йому чи вибрати бік сили. Кіра обрала друге. І не помилилась.