Меган Міранда - Ідеальна незнайомка

пішла з нею рано-вранці, поки я сиділа за комп’ютером і думала про те, як залишити своє звичне життя позаду й облаштуватися казна-де, на новому місці, яке обрала Еммі, навмання кинувши дротик у мапу. «Це доля», – сказала вона.

Зверху коробка була закрита, але не запечатана, клапани закладені один під одним. Еммі напевне відкривала її після того, як забрала в мене. Вочевидь, вийняла звідти годинник Джона Гікельмана, відновивши гру. А я знала, що склала тест, ані разу не заглядаючи всередину.

Але тепер вона тут, а Еммі немає. До того ж коробка була надійно захована, за замком, який, мабуть, почепила сама Еммі. Я роз’єднала верхні клапани, неспроможна чекати далі ні хвилини.

Війнуло картоном і холодом.

Зазираючи всередину, я ніби діставала капсулу часу – ми закопували такі в початковій школі для наступних поколінь: тренди тогочасної моди, останні події, заламіновані в цупкій плівці вирізки з газет, фотографія класу в рамці; речі, які ми тоді вважали ознакою нашого часу.

Вміст коробки Еммі: попільничка, яку вона поцупила з якогось ресторану; магніт у формі гачкуватого мису Массачусетса з назвою бару, де вона працювала; величезний хрест на довгому ланцюжку, який вона, мабуть, потягнула з чиєїсь тумбочки; прозора неонова зелена запальничка з надписом «Я

Пляж», якою, пам’ятаю, ми колись запалювали свічки, коли зникло світло, і ключ. Ключ золотистого кольору, холодний на дотик, на ланцюжку, сплетеному косичкою з зелених та бузкових пластикових жилок, наче браслети дружби, які ми робили в дитинстві. Дно було встелене тонким шаром папірців, вони поприставали до картону. Минула якась мить, перш ніж я зрозуміла, що це фотографії.

Пульс різко підскочив, шкірою пробіг легкий морозець, я відчувала, що зараз дізнаюся про справжню Еммі. Узяла в руки першу фотографію з трохи пожовклими від часу кутиками. Це був знімок якоїсь білявки з довгим хвилястим волоссям, у штанях кльош із високою талією. Вона комусь усміхалася. Судячи зі вбрання, ровесниця моєї матері. На шиї в неї висів кулон – і, хоча він був надто дрібний на фото, я роздивилася, що він темний, овальної форми. Надто разюча схожість, щоб не впізнати, що це той самий кулон, який носила Еммі. Той, який я знайшла на нашому задньому ґанку.

Вочевидь, це була її мати. Я пропустила, як померла мама, і заради чого? – згадалися слова Еммі.

Наступна фотографія пристала лицьовим боком до картону. Я легенько підважувала кутик, поки він не відстав. Перевернула, присвітила ліхтариком, глянцева поверхня блиснула надто яскраво. Я аж примружилася, поки призвичаїлися очі. Обличчя дівчини, зблизька, на тлі синього неба. Дівчина з каштановим волоссям, очі сяють, усміхається просто в об’єктив камери, просто до мене. На якусь коротку мить я навіть завагалася, чи не в мене, бува, Еммі забрала цю фотографію. Я була в старших класах дуже схожа на цю дівчину, на сімейних фото поруч із Ребекою.

Але не могла згадати. Ні того тла, ні моменту, коли хтось каже: «Усміхайся», ні дещо тонших рис цього обличчя. Я уважніше роздивилася її усмішку, щілинку між зубами, ледь розтулені губи, і врешті згадала – знімок, який мені показувала поліція, але молодша версія.

Я тримала в руках фото Бетані Джарвіц. Багаторічної давності.

Еммі знала її раніше.

І раптом дротик, який вона буцімто кинула на карту, випадкове місце, куди ми перебралися, і те, що ми взагалі тут опинилися, – усе це виявилося не таким уже й випадковим. І вся ця історія, вочевидь, почалася декілька місяців тому, а я навіть не помітила. Нічого навіть не запідозрила. Можливо, вона почалася ще раніше.

Перенесемося на вісім років і три квартири назад, до дівчини, яка сидить на кам’яному парапеті біля оголошень про пошук співмешканців і уважно придивляється до мене.

Зістрибує й підходить ближче.

Ближче.

Розділ 23

Коли Кайл постукав у двері, я саме відтирала нігті щіткою Еммі, яку взяла серед її речей під раковиною, бруд в’ївся на смерть і не відходив.

– Хвильку! – гукнула я.

Подумки пробіглася пунктами контрольного переліку, руки над раковиною тремтіли: коробка – в багажнику авто; замок – також кинула всередину; ключі від машини… чи поклала я їх назад до торбинки?

Перш ніж вийти до передпокою і впустити Кайла, оглянула штани та лікті, чи немає залишків бруду.

– Привіт, – сказала я.

Я намагалася заспокоїти розбурхані нерви, зосередитися на Кайлі, але думки невідступно поверталися до коробки – до її вмісту та запитань, на які ще немає відповіді. Поліція вже заглядала під будинок; і дуже пощастило, що вони не знайшли коробку раніше за мене.

Кайл, усміхаючись, простягнув руку з ключами від моєї машини на вказівному пальці.

– Ти забула на даху машини, – сказав він.

Я забрала ключі з його руки.

– Дякую. Щось я цього тижня геть неуважна.

Він кивнув і озирнувся через плече на дорогу.

– У мене обмаль часу, – сказав він.

– Гаразд, – сказала я й подумала, що він знову когось чекає, як минулого разу.

Кайл нерішуче завмер на порозі. Не ступив ані на крок ближче, не сідав за стіл, хоча за нами ніхто не спостерігав.

– Тут така справа, Ліє… я очолюю розслідування вбивства Фінлі.

Я кивнула. Це було зрозуміло ще раніше, по тому, як він керував поліціянтами біля озера.

– Ага, – сказала я, відчувши, наче на голову вилили відро холодної води. – Тобто більше не можеш зі мною спілкуватися? Ти це маєш на увазі?

– Ні! – вигукнув він. – Зовсім ні. Але ти свідок у справі, ти якимсь чином до неї причетна.

У мене все впало. От маєш! Те, чого так не хотілося, тепер неможливо уникнути. Я знала, що це станеться, ще коли побачила, як із озера витягли машину Еммі. І навіть раніше, коли з розірваним ланцюжком у руці оббігла будинок, коли звернулася до поліції. Проте не очікувала, що станеться саме так. Не з такого боку. Не від чоловіка, з яким спала, якого запросила до себе додому.

Він простягнув руку до мого ліктя, але я відступила.

– Я не можу виявляти преференцій, – додав він.

– Преференцій? Даруй, а що інші свідки збираються скаржитися?

– Складається не найкраще, – промимрив він, вочевидь, спробувавши викликати в мене усмішку.

Але я сказала з серйозним виразом обличчя:

– Що тебе так турбує?

Кайл різко видихнув, пригладив рукою волосся, уникаючи