Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Розділ 12. Весілля

Після вдалої операції по звільненню з полону та звільненню міста, були обійми з побратимами із штурмового батальйону майора Петренка, а потім гучна зустріч бувшого вже командира в батареї, а точніше вже в двох батареях ракетних систем залпового вогню HIMARS.

Увечері, коли сонце ховалося за горизонтом, в таборі українських військових панувала атмосфера святкування. Великий намет був прикрашений національними кольорами, а запах приготовленої їжі заповнював повітря. Сміх, музика і веселі голоси долинали з усіх боків.

Ендрю стояв поруч із Ольгою, тримаючи її за руку. Він відчував як тепло її пальців передавалось через його долоню. Обидва були одягнені у військову форму, що лише підкреслювало значущість їхнього союзу в умовах війни. Ольга якимось дивом, перед самим застіллям, знайшла тут перукаря – і тепер була така гарна, якою ще ні разу не бачив її Ендрю. Вона стала майже блондинкою світло-попелястого кольору і тому сиве пасмо її волосся стало непомітне. Щоб читачі могли уявити цю закохану пару, старший сержант Карпенко зробив фото (на обкладинці).

Навколо зібрались побратими, серед яких були капітан Ковальчук та старший лейтенант Сидорук, які організували це святкове дійство. Капітан Ковальчук, який виконував роль імпровізованого тамади, підняв келих і звернувся до всіх присутніх:

– Друзі, сьогодні ми зібрались не лише відсвяткувати успішну операцію та звільнення чергового міста, але й відзначити особливий момент в житті двох наших героїв. Ендрю та Ольго, ви обоє показали неймовірну мужність та героїзм. Ваш союз – це символ нашої сили і нашої надії. Піднімаємо келихи за ваше щастя! Успіхів вам, кохання, радості, добра та швидкої Перемоги!

Звук келихів наповнив намет. Ендрю обняв Ольгу і ніжно поцілував її в губи. Всі присутні аплодували та вітали молодят. На столі були страви, приготовлені військовими кухарями: борщ, вареники, шашлики та навіть домашні соління від волонтерів, які нагадували про мирне життя.

Ольга, посміхаючись, подивилась на Ендрю:

– Це все здається таким нереальним, але я щаслива, що ми разом, що ми змогли пережити всі ці труднощі і знайшли один одного.

Ендрю, дивлячись їй в очі, відповів:

– Я ніколи не думав, що знайду кохання під час війни. Ти зробила мене найщасливішою людиною. Я кохаю тебе, Ольго.

Серед святкових тостів і веселощів, старший лейтенант Сидорук, командир нової батареї, підняв свій келих, привертаючи увагу всіх присутніх. Його обличчя було серйозним, але очі світилися гордістю і радістю.

– Друзі, – почав він, чекаючи поки всі стихнуть. – Ми тут не просто так зібралися. Сьогодні ми святкуємо не тільки успішну наступальну операцію, але й особливу подію в житті двох наших побратимів – Ендрю та Ольги. Вони показали нам, що навіть у найважчі часи є місце для любові і надії. Їхнє сьогоднішнє весілля – це символ того, за що ми боремося. За наше майбутнє, за наші родини, за нашу Україну!

Він зробив паузу, дивлячись на Ендрю і Ольгу з теплим усміхом:

– Ендрю, Ольго, я бажаю вам щастя, любові і сили. Нехай ваше кохання буде тією зіркою, що буде світити вам у найтемніші ночі. І нехай ваша сім’я  буде непохитною, як наш дух і наша воля до перемоги. Піднімаю келих за вас і за нашу Перемогу!

Всі підняли свої келихи, вітаючи молодят і віддаючи шану їхньому коханню та відвазі. Звук дзвону келихів знову наповнив вечір, а в серцях присутніх панувало відчуття єдності і надії.

Після тосту, Сидорук підійшов до Ендрю і Ольги, обійнявши їх:

– Я знаю, що моя нова батарея буде працювати не менш завзято, як і наша попередня. Хоч ми тепер не завжди поруч, але ми завжди разом у нашій боротьбі. І нехай наша єдність принесе нам Перемогу!

Ендрю потиснув руку Сидоруку, відчуваючи гордість за свого вихованця:

– Дякую, брате. Ми будемо тримати зв'язок і підтримувати один одного, як завжди.

Ольга, тримаючись за руку Ендрю, додала:

– Разом ми непереможні. І разом ми повернемо мир і щастя на нашу землю!

Святкування продовжувалося, і кожен присутній відчував, що цей вечір став не лише святом кохання, але й символом незламної волі і надії на краще майбутнє.

Вечір продовжувався, наповнений танцями, піснями та розмовами. Побратими піднімали тости, розповідали історії з боїв, жартували та сміялися. Всі розуміли, що цей вечір – це момент відпочинку та радості серед тяжких буднів війни.

Коли настала ніч, і зірки засвітилися на небі, Ендрю та Ольга, обнявшись, сиділи біля вогнища. Вони розуміли, що попереду ще багато випробувань, але зараз, у цей момент, вони були щасливі. Їхні серця билися в унісон, наповнені любов'ю та надією на майбутнє.

Потім молодята пішли шукати місце для сну на залишок ночі. Капітан Ковальчук звільнив їм свою імпровізовану кімнату, в якій раніше жив Ендрю. Перша шлюбна ніч виявилась не такою, як мріяли вони обоє, але головне, що вона була. Ліжко було вузьке для двох, про секс взагалі не йшлося, бо від солдат їх відділяла лише складена із порожніх ящиків «стіна». Але обоє були такі щасливі! Обнявшись міцно і притулившись тілами одне до одного, солодко посміхаючись і вдихаючи подихи одне одного, вони провалились в сон дуже швидко.

Наступного ранку, під ніжним світлом ранкового сонця, Ендрю та Ольга вирушили до штабу бригади, де їх чекав командир – полковник Миронюк. Дорога була спокійною, і вони трималися за руки, насолоджуючись моментом спокою та щастя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍