Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Прокидаюся вранці з жахливим настроєм. Вчорашня сварка з Даніелем сильно вдарила по нашим стосункам, але я сподіваюся, що все буде добре.

Сьогоднішня зміна випала з Катрін, що вкрай зіпсувало мені не тільки день, а й тиждень. Вона витріщалася на мене надто злісно і майже не виконувала свою роботу. Дівчина фліртувала з молодими, неодруженими хлопцями, які були гостями готелю і намагалася мене цим дратувати. Але я була надто заклопотана і весь час думала про свого хлопця.

Даніель: Після роботи зайди до мого номеру. Маркус передасть тобі ключ-карту.

Майже непомітна усмішка торкається мого обличчя, коли я прочитую повідомлення від нього. До кінця мого робочого дня залишилося менше години, тому я вже не могла дочекатися зустрічі з ним.

Катрін, на диво, нарешті почала щось робити, окрім як флірту з гостями. Вона перевіряла на комп'ютері онлайн-бронювання.

«Дякую, що ти нарешті підняла свою ліниву дупу і вирішила за тридцять хвилин до кінця робочого дня попрацювати!» — саме це хотілося їй сказати, але я втрималася, аби не отримати головний біль.

Коли годинник пробив п'яту годину, я піднялася з крісла і попрямувала до роздягальні. Швидко переодягнувшись, я спостерігала за працівниками, аби не зустрітися ні з ким, коли буду заходити в номер Даніеля. Більшість кухарів вже йшло додому, як і прибиральниць, тому я могла спокійно видихнути. Це було досить ризиковано — зустрічатися із ним в готелі, але схоже цього разу вибору в мене не було.

Я прямую до ліфту, коли Катрін вигукує моє прізвище.

— Скотт!

Я втримуюся від того, аби закотити очі, і обертаюся до неї.

— Чому ти покинула робоче місце?

— Мій робочий день закінчився... — дістаю смартфон і показую їй годину, — ... шістнадцять хвилин тому. Припини надокучати мені і займися вже чимось корисним.

— Натякаєш, що я погано працюю? — шипить вона і підходить ближче.

В цей момент ліфт приїжджає на наш поверх, двері відчиняються і звідти виходить Маркус.

— Привіт, — посміхається він мені. — Пані Вернер просила, щоб ти піднялася у 210 номер. Гість скаржився на кондиціонер.

Хлопець обережно показує лівою рукою на свою праву, де в нього в кулаці знаходиться ключ-карта від номеру Даніеля. Я киваю і йду до хлопця, обережно забираючи карту і йду до ліфту.

Тільки коли двері зачиняються я видихаю повітря з легень. Катрін, здається, хотіла мене вбити. Вона точно щось підозрює, інакше б не придиралася через роботу.

Розглядаю ключ в руці і бачу, що там пишуть вже знайомі мені циферки — два, нуль та дев'ять. Було розумно з боку Маркуса сказати про сусідній номер. У Катрін буде менше причин щоб підозрювати мене у чомусь.

Дідько. Згадавши про Маркуса, я одразу повернулася думками у вчорашній день. Цікаво, Мія колись розповість йому про сина? Чи буде у маленького Нікі батько?

Виходжу з ліфту і йду прямісінько до номеру Даніеля. Швидко прикладаю ключ-карту до замку і двері відчиняються, після чого я ледь не застрибую в номер.

— Що з тобою? — сміється Даніель, стоячи за декілька кроків від мене, вдягнутий тільки у шорти.

— Катрін вчепилася, наче п'явка, — відповідаю і підходжу до нього.

Хлопець одразу ж обіймає мене і цілує у скроню. Від нього гарно пахне гелем для душу, здається, з кокосом.

— Мені шкода, що ми посварилися, — промовляє він, все ще обіймаючи мене.

— Мені теж. Я повинна була вислухати тебе, перш ніж робити якісь висновки.

— Залишишся сьогодні зі мною? — запитує Даніель, зустрічаючись зі мною поглядами.

Я киваю йому і на його обличчі розквітає усмішка, яку я так люблю.

— Спершу, я хочу прийняти душ. Тоді ми можемо поговорити, — кажу хлопцю.

— Гаразд, — він випускає мене зі своїх обіймів.

— Можна взяти щось з твого одягу?  — посміхаюся і йду до шафи з його речами.

— Ви, дівчата, справді обожнюєте забирати речі у хлопців?

— Я б хотіла сказати, що це дурний стереотип, але не буду брехати, — посміхаюся і витягую сіру футболку. — Колись, в підлітковому віці, я постійно забирала футболки у свого батька. Вони були великими та зручними, і я обожнювала ходити в них по будинку.

— Здається, мені потрібно купити ще декілька футболок, — з посмішкою відповів Даніель, перш ніж я заховалася за дверима ванної кімнати.

Я швидко прийняла душ, стараючись не намочити волосся, і вдягла футболку Даніеля. Вона пахла порошком для прання і ледь-ледь було чутно запах чоловічих парфумів.

Вийшовши з душу, я знайшла Даніеля вже в спальні. Він стояв біля вікна і щось видивлявся, коли я підійшла до нього ззаду і обійняла. Хлопець ледь чутно хмикнув, мабуть посміхнувся, і поклав свої руки зверху на мої.

— Ти якась холодна, — каже Філц. — Ходімо.

Хлопець тягне мене до ліжка і я без жодних слів дозволяю йому це зробити. Він лягає, тягнучи мене за собою. Моя голова зручно вмощується йому на плече, доки хлопець обіймає мене.

— Ми поговоримо про вчорашнє, чи ти хочеш забути про це? — запитує він.

— Про що саме ти хочеш поговорити?

— Ситуацію Мії та Маркуса ми, здається, обговорили. Мені більше немає чого додати. Єдине, що я можу тобі сказати — це те, що незважаючи ні на що, я буду далі їм допомагати, намагаючись вмовити Мію розповісти Маркусу правду. Нікі потрібен батько, і Мія, як би вона не була впевнена в собі, ніколи не замінить його.

— Гаразд. Я можу з цим впоратися, — відповідаю я, дивлячись на його руку на моєму плечі, яка повільно малює якісь невидимі візерунки.

— А ще я б дуже хотів, щоб така ситуація більше ніколи не повторювалася. Тому віднині між нами не має бути секретів, які могли б руйнувати наші стосунки. Ти згодна?

Я мовчу, обдумуючи все. Погодитися на це — означає розповісти йому про минуле, в яке я не хочу повертатися навіть думками.

— Я не прошу давати відповідь вже, якщо ти не впевнена. І я не прошу погоджуватися. Я знаю, що в тебе є минуле, про яке ти нікому не розповідаєш. Це минуле пов'язане з твоєю грою на роялі, так?