Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

Глава 17

Ніч я проводжу у наметі Сеера. Ага, цей бісів Імператора ляпнув про одруження і здимів, залишивши мене шоковану й одночасно радісну. Правду казала Дашка, зваблення, то річ! Одразу потрібно було! Ну знаю-знаю, звабили якраз мене, а не навпаки, але то не важливо, головне результат!

Гадаєте не знаю, що це просто слова і даремно тут тішусь? Знаю. Якщо подумати правильно, одразу скажу, синдром жертви не моє, то вибір між власною імперією і якоюсь там дівкою очевидний. Ні, я не виправдовую нахабного Демоняку, який встиг зробити мені боляче і через якого я вже стільки пережила. Просто розумію. І все. Але це не означає, що здамся.

Ранок у наметі починається з обличчя блідої Дашки, Шаали, яка одразу починає облизувати мене своїм зовсім не маленьким язиком і Мельхома. Сказати, що я трішки здивована мала.

– Святий ранок! Якщо ви без кави, тікайте. Ліліана сьогодні трішки роздратована.

– Твоє ПМС мене не цікавить, – хмикає подруга, й нахабно падає на матрац.

Мельхом хоч для годиться намагається не дивитись на мою розірвану сукню, хоч і помічаю на обличчі задоволену усмішку.

– Потрібно збиратись. – Спокійно каже демон-молодший. – І, як не дивно мені це визнавати, та я хочу допомогти.

Шокована цими словами ошелешено роздивляюсь Мельхома. Тобто, допомогти?

– З чим? – Підозріло питаю.

– Лелька, він допоможе втекти й знайти відьму., – а подруга то сповнена ентузіазму, дурепа.

– Справді-і-і-і? І як?

– Розумію твою підозрілість, Ліліано, та поспілкувавшись вночі з Арабатом, я дещо зрозумів, зумів побачити, чого не зміг мій брат. Твоя смерть нічого не змінить.

“Ага, таки я мала рацію, Сеер веде мене на смерть. От падлюка. Збезчестив, і прямо як корову, на бійню!”

– Не розумію…

– Я допоможу втекти. Під Долиною. Відволічу брата. І відправлю тебе до відьми, яка, сподіваюсь допоможе повернутись додому.

– Тільки мене?

– Тільки тебе, Лель, – відповідає Дашка, – я залишаюсь.

– Тобто? – Фиркаю. – Ти не можеш залишитись!

– Залишу вас. – Мельхом тихо виходить, поки я вбиваю поглядом свою служницю-дурепу.

– Ми кохаємо одне одного. Та й Мель знає, що насправді ніяка я не служниця. Я розповіла йому сьогодні вночі все, перед розмовою з Арабатом. Він подумав і вирішив, що твоя смерть не допоможе Саарі, з огляду на слова того мага, який, до речі, смерть, який сексуальний.

– Ти знущаєшся?

Від нервів сидіти на матраці притиснутою пантерою стає важко. Скидаю чорну красуню, не без зусиль, починаю ходити з боку в бік.

– Лель, я знаю, так не правильно стосовно тебе, і я винна, що ти тут опинилась, але ж я рятую тебе. Ми відволічемо Сеера, а ти зможеш спокійно зникнути.

– Знаєш, – складаю руки на грудях, – я радію, що ти певно знайшла своє щастя, і все таке, та подумай, Даш, слова Мельхома брехня. Щоб навпаки втримати мене. А якщо дійсно правда, то невже ти думаєш Сеер не зрозуміє і не покарає вас? Тебе! Не страшно? Голову з плечей втратиш. Мельхом – брат, а ти – ніхто!

– Не потрібно тут кричати! – Цідить подруга. – Я ж для тебе стараюсь.

– Як? Чим? Тим, що здаєш нас своєму герою-коханцю?! Зовсім здоровий глузд втратила!

– Лелька, я розумію твою реакцію, та подумай гарненько! Мельхом відправить тебе одразу до відьми! Ти матимеш змогу, поки Сеер розбиратиметься з нами, повернутись додому!

– І навіщо мені це робити? – Гірко питаю. – Там у мене нікого немає, а єдина близька людина залишиться тут!

– Лель, – подруга встає й підходить до мене, обіймає, – я рятую тебе. Зрозумій! Мельхом сказав мені, що чекає на тебе у Долині Пісків, і я зовсім не хочу цього бачити!

– Смерть, вірно?

– Так. Ти відкуп жерцям Долини за спокій Саари. Вартісний. Тому тебе й назвали нареченою.

– А та Ліліана теж мала стати відкупом? – Як не дивно правда не стала шоком, а навіть навпаки, нарешті змусила подивитись правді в очі й побачити, що залишилось не довго.

– Ні. – Хмуро відповідає подруга. – На тій він планував одружитись, якщо у них щось склалося б, а через те, що замість неї з'явилась ти й Сеер відчув, та й ти не приховувала цього, що чужинка, то і вирішив зробити хід конем! Не знаю як так вийшло і чому так пощастило, та факт є факт – Мельхом проти цієї витівки й вважає її марною. А я….що ж, я проти бачити, як помирає моя Леля. Ти моя сім'я, і зроблю все, щоб врятувати! Нехай спасувала перед Еделем, нехай панікувала, та це не означає, що я боягузка.

– Ніхто й не казав, що ти боягузка, Даш. – Зітхаю. – Я тебе рятувала, так, як ти робиш це зараз. Бо ми ж дійсно сім'я.

– Тоді перестань пручатись і довірся мені.

– Проблема у тому, що ми не знаємо чи правду каже твій Мельхом, розумієш?

– Звісно! – Вигукує й падає назад на матрац, притягуючи до себе ображену Шаалу, яка останнім часом зовсім не схожа на хижака. – Та не використати шанс буде не розумно! Спробуймо!

– Чому ж ти не підеш за мною?

– Лель...– гірко тягне Дашка.

– Ти закохалась.

– Так. А щоб врятувати тебе, потрібно відправити додому. Гадаю, що сховати тебе на цих землях не вийде, тим паче на тобі печать. Якби я не хотіла бути з тобою поруч.

Несподівано у наметі з'являється кілька воїнів Демоняки. Ми одразу замовкаємо й удаємо, що все, що нас цікавить –кицюня. Але як тільки нас витурюють звідти натяками, що потрібно збиратись, ми швидко виходимо і Дашка шепоче мені:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍