Паскаль Брюкнер - Парадокс любові

нас: воно жбурляє індивіда у великий процес відродження поколінь, обертаючи його простою ланкою нескінченного ланцюга, вчиняє «смертним носієм безсмертної субстанції»[111]. Сексуальність надто вже потужне почуття для людини: вона спалює нас дотла, розоряє і спустошує, ми нездатні відповідати його надлюдським вимогам. Жодна революція не може одним махом покінчити з цим питанням, якщо тільки не сприймати слова «революція» буквально, тобто як повернення зорі до певної точки своєї орбіти. Тут ми завжди повертаємося до відправного пункту й ніколи нічого не знаємо.

Панування хвойди

Колись ролі порядної жінки і хвойди чітко розмежовувалися: одній добропорядність, другій вульгарність та показовість. Франція доби Другої імперії переживала нав'язливий ляк перед поплутанням кодів, боялася прогресуючої гангрени суспільства, яка поширювалася з його низів: усіх приголомшувало припущення, що жінка легкої поведінки може скидатися на порядну міську пані. За нашого часу це розмежування змінилося: повія може мати вишуканий і суворий вигляд, а багатодітна пані може вбиратися, мов хвойда. Ось уже два десятиліття можна спостерігати, як заміжні жінки й молоді дівчата якомога скупіше прикривають своє тіло, підкреслюють лінії грудей і сідниць, демонструють стрінґи, які виглядають з-під джинсів, одне слово, з простодушною природністю переймають манери повійниць. Перестановка знаків: уніформа професійних мандрьох простісінько стає жіночим убранням. Одягнувшись із отаким викликом, жінка запроваджує світову гегемонію хвойди, натякає на це своїм обтягнутим тілом з грубо підкресленими формами. Саме слово petasse (лярва, блудяжка, хвойда) з його принизливим суфіксом й наголосом на значенні «тяжкий, щільний» (його синонім poufiasse походить від пуфа, яким користувалися в гаремах Оттоманської імперії) свідчить про двоїстість нашого ставлення до проблеми: легка зневага до повій перенеслася на їхні пародії в буржуазному суспільстві. Це вже не сексі, а якесь карикатурне перебільшення.

Цікаво, що, завоювавши незалежність, жінки подають себе як об'єкти бажання. Навіщо ж прилюдно афішують вони свою успадковану лібідність? По-перше, щоб порушити інкогніто, по друге, і головним чином, щоб заявити: я гаряча, мов жар, в плані сексу можу ого-го скільки. Блудяга поєднує в собі дві моделі поведінки: юної дівчинки і спокусниці, молодість і зрілість, натякає на моторність у спальні й розкішне заласся. На міжнародному подіумі хвойд є свої зірки: Бритні Спірз, Перис Гілтон, Леді Ґаґа, Вікторія Бекгем, жалюгідні лярви з відкритими цицьками, представниці субкультури жіночої агресивності. Їхній ексцентричний епатаж слід розглядати як пошуки жанру. Так само патетична гра стереотипами і в її чоловічому варіанті: Рембо, Термінатор, напхані стероїдами зарізяки є символами доби, яка вже не вірить у мужність і робить ставку на обсяг біцепсів та величину грудної клітини. Те саме відбувається й із обожнюванням мачизму в деяких гомосексуальних спільнотах, які просто-таки обожнюють величезні тверді прутні, полюбляють перебиратися поліцаями або неонацистами, обвішаними ланцюгами і в кашкетах, і все це вже скидається на пародію. Кремезні бикуваті драби в тісних штанах, відкритих ззаду і спереду, насправді не перебрані есесівці, а мартопляси, що прагнуть викорчувати мужність у її первинних ознаках. Блудяги, неомачо, травесті, драґквіни, лесбійки-бутс розквітають отруйним цвітом, коли відбувається поплутання ролей.

Утім, було б помилкою гадати, ніби будь-яка хвойда наслідує Мессаліну. Як ото не всі жінки в минулому були не такими чесними, якими хотіли здаватися, так і за нашого часу не всі відверто вбрані жінки відзначаються безсоромністю. «Уявімо собі, — писав Жорж Батай, — подив того, хто хитрощами і лишившись непоміченим викрив би любовні походеньки жінки, яка вразила його колись своєю витонченістю. Це нагадало б йому недугу, щось на кшталт собачого сказу. Таке, наче скажена сучка вселилася в ту, котра з такою гідністю вітала гостей». Про блудягу можна сказати протилежне: під її навмисною вульгарністю може ховатися зворушлива скромність і свята невинність. Кепський смак не завжди синонім доступності. Власне, йдеться головним чином про привернення уваги, про гідне оформлення вітрини. Підмощування цицьок, збільшення вуст, підкреслення форми сідниць, різні татуювання, строкатий одяг — усе це кличе: погляньте на мене! Поважна господиня, що мусить вдягатися, мов хвойда, — це жертва доби, яка на перший план поставила секс. Вершина містифікації: носити чадру і стрінґи, зовні підпорядковуватися законові батьків і братів, а водночас вибором білизни усталювати свою звабу. Незлецька тема для дослідження: скільки дружин і студенток арабо-мусульманського світу обманюють у такий спосіб закон? Утім, хвойда надто реальна, щоб видаватися достеменною. Її провокативність висміює стереотип жінки-предмета, який вона сама і підтримує, й розвінчує. Вона влаштовує зі свого тіла виставу, де розцвітають і в'януть шаблони, міняє машкари, щоб не опинитися в полоні жодної з них. Непристойність так само загадкова, як і добропорядність. Сучасна жінка є радше поєднанням усіх жіночих типів, які з'являлися упродовж історії: зла красуня й холодна цнотливиця, розпусна упириця й любляча матуся, наївна простачка і жінка-вождиця, зіпсованість і ніжність перемішані в ній так само, як і в намаганні витворити нову маскулінність криється стільки іпостасей мужності, що вони врешті губляться у цьому вирі.

Стрінґи, звичайно, напоказ, та в грудях блудяжки завжди б'ється трепетне серце.

Розділ VIII

До банкрутства ероса?

Той, хто запропонує людству позбавити його необмеженої сексуальної залежності, буде вважатися героєм, хоч яку дурню він зморозив би.

Зигмунд Фройд. З листа Фліссу