Паскаль Брюкнер - Парадокс любові

її європейські епігони) призводять до знецінення сексу, бо його змальовують одноманітним і потворним. Цілковита перемога еротично-депресивної тенденції, поєднання відваги з глибоким смутком. Порати, цілувати, взувати в зад, кінчати — все це не провокативна базова лексика, а пуританська, вона вишиковує дії в певній послідовності. Новий академізм літературщини, добре, що хоч деколи його приправляють гумором[103]. Ерос зазвичай оповісливий і провокує на балакучість — може, ми зуміємо дочекатися від нього якоїсь розмаїтості й він перестане товкти воду в ступі? За декілька десятиріч почуття голоду замінилося пересиченістю.

Класичні еротичні тексти пристойні в своїй непристойності, для натяку на перебільшення в них використовується літота. Яскраве коротке замикання не викликає інтересу, а замовчування часто буває найбільш правильним шляхом для руйнування заборон. Нащо заощаджувати на елеґантності в інтимній царині, звідки це прагнення приголомшити? Мальовничість зображення не виключає вишуканості. В цьому стосунку характерний перехід у літературі від приголомшливого реалізму Жана Жене, Тенессі Вільямса, Гюберта Селбі-молодшого, Тоні Дювера, Генрі Міллера чи Жоржа Батая до сексуальної коректності сучасних прозаїків з їхніми «експлицитними» епізодами, де немає ні почуття, ні витонченості. Сила мови в багатозначності, у грі смислами, в підтексті, в тонкій рівновазі агресивності й стриманості. Збуджує не грубість слів, а ситуація, за якої ті слова стають необхідними. В розпалі дії вони занурюють нас у ту ж таки тваринну грубість, виступають немовби складниками самісінької дії. Поза контекстом вони кумедні й недоречні. Більшості сучасних книг бракує відчуття урочистості, навіть у змалюванні огидного, бракує й визнання того, що еротизм залишається разючою й захопливою цариною. Хіба ж не каже Жан Полан з приводу «Історії О» про «нещадну пристойність»? Переваги красного письменства: змога позбутися гніту, а заразом і нудних переспівів того самого, шаблонів у змалюванні розпусти. Що непристойніша мова, то вбогіша вона, переповнюючись холодом і пусткою.

5) Лібідо як розвага?

Складається враження, що ціною розкріпачення сексу ми задушили бажання, а секс через розкріпачення звільнився від нас. Через півстоліття коло нарешті замкнулося і, позбавивши нас репресій, підвело до депресії. Секс вважається такою марницею, як ото, наприклад, склянка води[104]. Сучасні «розкріпачені» чоловіки та жінки не дуже серйозно ставляться до нього, для них sex is fun[105], це природна людська потреба, тож вони практикують сексуальне самообслуговування удвох чи гуртом, бо прагнуть зазнати всього. Ці люди засвоїли правила гри: вони влаштовують «Fuckerware parties», де вібратор так само популярний, як і пластиковий посуд Tupperware, й не виходять з дому без секс-іграшки, такого ж самого надібку, як ото плюшевий ведмедик чи ароматизована свічка. Не драматизувати — ось їхнє гасло. З приводу історії Клінтон — Левинська організовуються дебати, гідні Візантійської імперії: чи можна зарахувати оральний секс до виявів дружньої приязні, приятелювання з однокласниками чи колегами? З чого починається статевий акт? З поцілунку, просягання, пестощів чи взаємної мастурбації? Для декого його взагалі не існує, бо навіть поєднавшись анатомічно вони перебувають у стані цілковитої відстороненості. Інші спалахують насилу доторкнувшись одне до одного. Закладаюся, що більшість людей пречудово усвідомлює, що їх охоплює ота фізична буря, тілесне сум'яття. Є щось підозріле в отій облудній простоті, з якою західне суспільство прагне про все розповісти і все показати. Існують різні способи подолати фізичний потяг: вбрати його у демонську подобу гріха, погасити аскезою чи зітнути під корінь лібералізацією моралі, зводячи до різновиду розваги.

Наше розслаблення в цій сфері не може бути повним: той, хто пишається, що живе без табу і заборон, потребує бодай їхньої тіні, її п'янлива близькість надає пікантності нашому сексуальному життю: без них воно може стати одноманітним. Заборони не зникають, а в замороженому стані вичікують, коли і де з'явитися знову, цього разу в більш непоступливому і непримиренному вигляді. Ми поєднуємо два несумісні бажання: з одного боку, розширювати емансипацію, а з другого, посилювати контроль за збоченцями, які загрожують нашому добробуту. Цим пояснюється той факт, що за нашої розкріпаченої доби у в'язницях повнісінько правопорушників, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті, й налічується їх третина від усіх в'язнів у Франції[106]. Схоже, суспільство помщається за роздачу ліцензій у царині моралі, безжалісно виганяє людей, котрі не обмежуються дозволеним. Відхилення від норми, яке вчора вважалося гріхом, сьогодні зазнає медикаментозного й пенітенціарного впливу, який перебуває в компетенції психіатра, судді й поліції[107]. В цьому полягає суперечність нашої доби, яка дотримується двох антагоністичних принципів: права на ласолюбство для всіх і суворого дотримання принципу обопільної згоди[108].

Можливо, причину паніки, яка охопила правосуддя, слід шукати в складності, яку становить для нас відновлення заборон, що ґрунтується на згоді, а не на традиції, як було раніше. Для створення таких заборон ми фабрикуємо винуватих, ризикуючи засудити невинних. Замість створення нових норм поведінки ми наповнюємо в'язниці, підпорядковуючись після відмирання заборон їхнім примарам, ще суворішим унаслідок їхньої несформульованості. Оце сум'яття в питаннях безпеки пояснюється нерозв'язністю нових приписів: демонізувати сексуальних злочинців легше, ніж підвести раціональну базу під ту несамовитість, із якою їх запроторюють до в'язниць[109]. Ми хочемо, щоб карний кодекс визначив, що законне, а що ні, знову закликаємо до підтримки і захисту жертв (нас вочевидь гіпнотизують злочини проти дітей), обурене суспільство вважає, що якраз воно і формує законодавство. Ми гніваємося на «хворих», які руйнують цю ідилію, в якій здорова сексуальність повинна сприяти примиренню з самим собою: нехай вони і платять за наші втрачені ілюзії.

Отак манівцями приходимо ми до того, чому навчали всі великі релігії й психоаналіз: секс не нейтральний, не «марниця», це поєдинок, втіха і смерть, світло і тінь заразом, «складова частина тих сил, які граються людиною, причому тим упевненіше, чим дужче ми вдаємо, ніби секс для нас забавка» (Рене Жирар)[110]. У втіхи й насильства однаковий словник: baiser, enculer означає і «взути, наїбати», й «кохатися», усі слова, що стосуються акту кохання, мають насильницьку конотацію. Секс — варварська, п'янлива частка людини, яку вона насилу намагається цивілізувати або ж якось упорядкувати, і в цьому полягає небезпека сексу, тому що він не вкладається в жоден великий дискурс, в жодну одіссею покути чи падіння. В потязі до життя криється смерть, Танатос виступає складником Еросу, в своєму протистоянні обоє витворюють людину через її знищення. Зазначимо, що СНІД призвів не до відродження заборон, а до посилення запобіжних заходів, до використання презервативів і більшої остережливості у виборі партнерів. У ньому немає нічого повчального, це просто нещадна й безглузда недуга, яку байдуже породила природа. Статеве почуття перевершує