Паскаль Брюкнер - Парадокс любові

Тридцятип’ятирічна дівчина, гарна, фахово успішна, шукає чоловіка для приємного дозвілля, балачок, товариського спілкування. Обов'язкові риси: розумник, імпотент.

Габі Гаумптман. Шукаю імпотента для тривалих стосунків

А ще я страшенно полюбляю, щоб мене вилизували, коли я спливаю кров'ю. Це справді добрий спосіб перевірити мужність партнера. Коли він перестає лизати і зводить очі, я цілую його, й тоді ми скидаємося на двох вовків, які щойно загризли козулю.

Шарлотта Рош. Вогкі зони

Декілька років тому я зіткнувся на вулиці з однією приятелькою, колись ми разом гуляли. Вона трохи в'їдливо кинула мені: «Сподіваюся, ти теж зав'язав із сексом? Що було добре у вісімдесятих роках, сьогодні вже нецікаве». Я дурнувато заперечив. Її зауваження застукало мене зненацька. Для багатьох людей статевий потяг є не чудесним імпульсом, а страшенним клопотом, який суперечить сучасній мрії про визволення людини. Бажати означає знову страждати, як сказали б буддисти, адже, бажаючи, ми намагаємося володіти тим, чого в нас немає. Ось чому поруч із лібералізацією звичаїв пліч-о-пліч ідуть дві протилежні форми екстремізму, насильство й повздержливість[112]: з одного боку, карколомне експериментування, з другого, відмова від еротики.

1) Ескалація гострих відчуттів

Існують люди (причому їх дуже небагато), які полюбляють витівки, котрі не можна рекомендувати для загального вжитку, проте вони певні, що в самих по собі цих примхах немає нічого поганого й що треба всього спробувати. Перша втіха відступу від загальних норм пов'язана з найменуваннями: fist-faking, англійська хлоста, «золотий дощ», вуаєризм — завдяки цим неологізмам перед нами відкривається просто-таки незвідана земля. Відхилення від норми, навіть мізерне, це насамперед мовний факт. Можна кепкувати з коханців, які накладають на себе грим, вбираються у чудернацькі шати, вдаються до гуртового сексу так само регулярно, як їхні батьки відвідували церкву, ставлять сумнівні експерименти, аби тільки воскресити потяг[113]. Наявність варіацій повертає природному зляганню характер одної з можливостей у низці інших. Найбільш незначна примха відкриває шлях до особливої втіхи, яка обертається на виставу, навіть ціною болю чи приниження. Для цього зворотного стоїцизму будь-яке відчуття стає пригодою волі. Як тут не згадати маркіза де Сада, який писав: «Цілковитий еґоїсг — це той, хто вміє в будь-якій гидоті знайти осолоду, все відразливе вчинити привабним».

«Збочення» не для всіх доступні: існує фізична схильність, й ніяка практика не усуває її цілком. Крім того, як і раніше, дуже великі відмінності поміж підданцями Ероса: немає нічого спільного поміж випадковим гулями коханців, які понадівали каптури і маски, придбавши свій латекс в Мережі, й шаленством у backroom, де кохаються без презервативів, а також поміж грою дружини на дозвіллі, яка перебирається коханкою, щоб гарненько відшмагати свого чоловіка, й перформансом екстреміста, який калічить себе, повисає під стелею на гаках, устромлених в його тіло, або, ще гірше, робить собі прилюдну кастрацію[114]. Коли людина починає піддавати тіло хірургічним та хімічним діям, щоб звести його до стандартної норми, коли вона вдається до самокатування, то у всіх цих випадках отримане тіло відкидається і формується нове, штучне тіло, що є виключною власністю його власника. Тіло починає оповідати якісь інші історії, крім вічного генітального роману, шкіра і слизові оболонки починають розглядатись як неораний лан. Цю дивацьку культуру можна обурено відкинути, та не можна заперечити, що вона становить собою своєрідну мегаломанію, мораль безмежної влади «я» над інстинктами: індивід наново створює себе, хоч і робить це шляхом самогубства чи самокалічення. Йдеться про досягнення тієї напруги, де еротичний шал уже неможливо відрізнити від нудоти, де збігаються відчай і втіха. Зрозуміло, що ці вільні стрільці великого значення надають ритуалам, що дисциплінують біль: відмовившись від закону, запроваджують правила, тож інтимні стосунки віднині регулюються угодою. Потрібен кодекс, — який теж може підлягати скасуванню, — щоб надати інтенсивності залассю і, завдяки ретельній інсценізації, видобути з нього максимум енергії[115].

Гострі відчуття знай зростають, в ідеалі ця ескалація не має ніяких меж, хіба що краєм стане смерть, кохання обертається на одіссею керованого надміру. Це справжнісінька секс-фантастика, пошуки нових просторів для чуттєвої втіхи, часом за допомогою наркотиків. Перехід за межі виправданий таким принципом: я — це моє тіло, в мене є тіло, я витворюю його для себе. До того ж, за доби СНІДу секс без просягання дозволяє поєднувати любосні конвульсії з гігієною, зазнавати екстази без небезпеки зараження. Зустрічалася в історії така відмова від природних процесів, траплявся такий смак до злигоднів? Хто терпів насильство і голод заради іншого світу? Звичайно ж, християнський схимник. Від панотців-пустельників до католицьких святих, які вдавалися до крайнощів у приборканні тіла (цілували виразки хворих на чуму), ішлося про знищення тіла фізичного, щоб прискорити набуття тіла-у-славі[116] й долучитися до невидимої Божої ієрархії. Вийти з-під влади матерії означало позбутися тліну, адже сексуальність, за святим Авмросієм, це те прокляте тавро, та перепона, що відокремлює нас від Христової досконалості[117]. Чи не набуваємо ми в найрадикальніших діях нашого профанного світу релігійного досвіду, з якого беруть початок усі первини західного світу? Схоже, тут знову виправдовується геніальна інтуїція Честертона: «В сучасному світі повнісінько доведених до божевілля християнських ідей». Вершина сексуального розкріпачення — зректися сексу заради високої напруги переможеного страждання й подоланої відрази.

2) Нові зрадники втіхи

Бунт проти біологічної визначеності знаходить вияв і в поверненні, здавалося б, скасованого поняття — повздержливості, до якої закликають нові меншості. Така новина страшенно потішила б утопіста Шарля Фур'є — він надав би цим відступникам почесне місце в своїй системі. Відразу слід зазначити одну відмінність: раніше повстриманість була вимушена, а тепер вона є результатом вільного вибору (не будемо згадувати цнотливості давнього подружжя, де обоє знають одне одного до щонайменшої