Julybookss - Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss

– Зустрінемось з Еріком і валимо звідси. – буркнув Мел потираючи спину.

– Я тут, – почули ми голос хлопця за поворотом. – але у нас проблеми. Герцог підняв тривогу, всі виходи будуть перекриті.

– Трясця! – вилаявся Леон. – Як тепер вибиратись?

– Є ідея, – протягнув Мел, дивлячись на озеро. – та вона вам не сподобається.

– Пропонуєш… – здогадалась я.

– Ага, – посміхнувся юнак. – хто хоче поплавати ранньою весною?

– Ти знущаєшся?! – не повірила Елла. – Ми не допливемо, там надто холодно.

– Нам і не треба все озеро проплисти, – відмахнувся хлопець. – територія герцога закінчується метрів за десять. А їх ми точно пропливемо, а там декан нас поверне в замок.

Ми зрозуміли, що плисти холодним озером - єдиний спосіб вибратись з території герцога. Тому ми з командою поспішали скинути максимально багато одягу, адже знали, що легше буде плисти без зайвого тягаря. Рухаючись швидко, ми відкидали плаття, сорочки, штани та ремені, щоб не сповільнювати свій шлях озером. Серця билися стрімко, але ми були рішучими - врятуватись за всяку ціну. Вода була практично крижаною, і навіть наша рішучість не могла повністю зігріти наші тіла. Через холод, наші рухи стали повільними, а кожен метр шляху ставав все більшим випробуванням. Тим не менш, ми не зупинялися, доки не проплили половину озера.

– Я-я н-не р-розумію. – тремтячи від холоду ледве вимовив Мел. – М-ми в-вже д-давно п-покинули т-територію п-палацу, я-якого ч-чорта с-симуляція н-не з-завершується?

– Д-думаю, в-він х-хоче, щ-щоб м-ми п-плили д-до к-кінця. – мій голос не слухався мене, а думати ставало все важче.

– Ч-чорт б-би з-забрав Р-рейка – вилаявся Ерік, і ми всі посміхнулись.

Друга половина озера пролетіла, мов в тумані. В холодних водах моє тіло ставало важким, а свідомість пливла між реальністю та сном. На мить мені здавалося, що я втратила свідомість, але тіло продовжувало плисти, майже автоматично. Незважаючи на виснаженість, ми пройшли весь шлях. Вилізши на берег, спрага й голод відчувались як ніколи раніше, а холодний вітер пронизував кожен сантиметр тіла. Якби це була не симуляція, я б почала хвилюватись за своє здоровʼя.

– Вітаю, адепти, ви завершили свою практику! – почувся голос короля, і я зрозуміла, що ми вже в замку. – Ви справились просто прекрасно і заслуговуєте на найвищий бал!

– Я врахую твій голос при оцінюванні, Кайл. – перебив короля Рейк. – А зараз я б хотів поговорити про ваші помилки…

Ми ще годину вислуховували лекцію про наші невдачі та інші варіанти розвитку подій. Декан не надто критикував нас, в кінці навіть похвалив та поставив найвищий бал. З піднесеним настроєм ми розбіглись по кімнатах та зайнялись своїми справами. Мені хотілось залізти під ковдру та поспати, але я памʼятала – у мене є ще одна важлива справа.

– Ти приніс? – поцікавився один чоловік у іншого, а я старалась почути кожне слово. Я прийшла в назначений час, чоловіки зустрілись за хвилину до мого приходу.

– Звісно. – хмикнув інший. – Не забудь, три краплі на склянку алкоголю.

– Я памʼятаю, – відповів інший. – як це має подіяти?

– Він виконає будь-яке твоє доручення, під дією цього зілля. – пояснював інший. – Але буде впевнений, що це його рішення.

– Чому просто не заставити його зректись трону, тоді темний захопить владу? – не здавався перший.

– Ти ідіот? – розізлився інший. – А його брат? Ти хочеш мати справу з Келланом Роддеріком?

– Ти правий, з ним не хочу. – погодився перший чоловік. – Отже, зілля почне діяти і я заставлю його скасувати цей указ.

– Що ви тут робите? – прозвучав голос Рейка, і я підскочила.

– Тшш – я просила декана бути тихо, та він не слухав.

– Здається, я поставив запитання. – не заспокоювався чоловік.

Я прикрила рукою рот декана, та розмова незнайомців була завершена, і зараз вони йшли в нашу сторону. Напевно це паніка захопила мене, бо як ще пояснити мої слова.

– Поцілуйте мене. – я серйозно глянула на Рейка.

– Не зрозумів. – здається, він розгубився?

– Цілуйте. – повторила я та потягнула його на себе.

В мене не було часу придумати інший варіант, тому будемо викручуватись. Чоловік нарешті прийшов до тями, навіть зрозумів мій план та перехопив ініціативу поцілунку. Здається на фоні я чула кроки, що наближались. Кроки? Я губила суть того, що відбувалось навколо. Губи Ейнара керували моїми, направляли та не давали вирватись з полону. Мені хотілось забутись та викинути всі думки з голови. Зілля? Указ? Про що взагалі мова?

– Кхм-кхм. - почулось поруч, що заставило нас з деканом відпустити один одного.

– Пробачте, мілорди. – вибачився Рейк. – Ми з леді трішки захопились.

– Справді, пробачте. – підіграла я. – Ми навіть не могли подумати, що тут хтось є.

– Щ-що ви, - прочистив горло перший чоловік. На вигляд йому років пʼятдесят, сивина майже повністю вкрила його голову. Очі чоловіка бігали по моєму обличчю, намагаючись знайти натяк на брехню. Інший був трішки молодший та досить повний, він виглядав зляканим та прагнув уникнути розмови з нами. – Ми всього лиш проходили повз. Для чого нам, дорослим чоловікам, ховатись по кутках.