Julybookss - Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss

Ми ввійшли до кабінету герцога, який був прикрашений в стилі розкішного класицизму. Величний стіл з мармуровою стільницею, високі штори із вишуканим оздобленням, розташовані поруч вікна, які пропускали у кімнату проміння ліхтарів. На стінах висіли картини з родинного альбому, світлини із виставок та різні декоративні елементи, що свідчили про вишуканий смак власника. Все в кабінеті випромінювало атмосферу величі та влади.

– Тут… атмосферно. – нарешті змогла вимовити я.

– Ти хотіла сказати старомодно?! – розсміявся Тім. – Ось книги, можеш переглянути будь яку.

– Це герцог? – запитала я, коли у двері постукали. Я старалась зіграти страх, та актриса з мене така собі.

– Не думаю, що він став би стукати. – хмикнув хлопець та попрямував відчиняти.

– Добрий день, – почула я голос Елли з-за дверей. – вибачте, що турбую…

Я знала, що дівчина відвертає увагу, тому зібрала волю у кулак та підійшла до Тіма зі спини. Хлопець не міг мене побачити, я швидко ударила його товстою книгою по голові, від чого Тім повалився на землю. Друзі увійшли в кабінет, переступаючи тіло хлопця.

– Ти могла використати магію, – зауважив Мел.

– Боялась, що він відчує. – виправдовувалась я.

– Ерік, залишишся за дверима, – віддала наказ Елла. – прослідкуй, щоб герцог не прийшов швидше, ніж ми виберемось. Якщо що, відволікай його скільки зможеш.

– Зрозумів. – хлопець кивнув та вийшов у коридор.

– Отже, річ у столі. – протягнув Леон

– Не надто просто? – озвучив наші думки Мел.

– Вибору у нас немає  – нагадала Елла.

Ми четверо підійшли до столу, повністю заваленого паперами та листами.

– Тут лише одна шухляда. – зауважив Леон.

– Стій! – крикнула я Мелу, який протягнув руку до неї.

– Що таке? – не зрозумів хлопець.

–Треба дещо перевірити. – буркнула я та попрямувала до полики з рідинами. – Ось воно де.

– Що ти робиш? – не розуміла Елла.

– Я читала, що раніше користувалось популярністю зілля Смертельна Ілюзія. – я почала пояснювати. – Його використовували як захист своїх схованок від грабіжників. Ця отрута виявляється безбарвною та без запаху, але нанесена на поверхню, вона швидко поглинається шкірою пальців, не залишаючи слідів. Після контакту зі шкірою отрута швидко вбирається в кровообіг, де починає свою руйнівну роботу. Симптоми можуть включати різке погіршення стану здоров'я, відчуття головного болю та нудоту, а в наступних етапах - параліч та зупинку дихання.

– З чого ти взяла, що герцог використав її? – запитав Леон.

– Тім сказав, що герцог старомодний. – посміхнулась я. – Тому краще перестрахуватись. Я використаю настоянку з кореня Заратула, вона нейтралізує отруту, якщо та справді є.

Я вилила вміст пробірки на ручку шухляди та відскочила, коли вона зашипіла та почала пінитись.

– Я радий, що ти в нашій групі. – тихо сказав Леон.

– Тепер можете відкривати. – так само тихо сказала я.

– Ну з богом, – сказав Мел та потягнув за ручку. – Якого біса?

– Вона закрита. – розсміялась Елла.  – Хто там казав, що занадто легко?

– А якщо ключ у герцога? – розлютився Леон та стукнув крісло герцога ногою. – Як ми повинні його дістати.

– Відійди. – раптом сказала Елла та сіла у крісло. – Десь я таке вже бачила.

Вона просунула руку кудись під сидіння, почулося клацання. Елла посміхнулась та протягнула нам ключ.

– Звідки ти… – здивувалась я.

– У мого… опікуна був такий же сховок. – пояснила дівчина. – Якби не Леон, я б і не згадала.

– Хоча б десь я згодився. – хмикнув хлопець.

– І що це? – обурено запитав Мел, витягуючи з шухляди компас. – Тільки не кажіть, що це мега важливий артефакт.

– Яка різниця, – відмахнулась Елла. – нам сказали дістати, ми дістали. Тепер пора вибиратись звідси.

– Ох, вибачте, мілорде, що відволікаю та я дуже хотів з вами познайомитись. – ми почули голос Еріка за дверима та переглянулись. – У вас такий прекрасний замок…

– Пора тікати. – сказав Леон та попрямував до вікна.

Пропонуєш нам в платтях пригати через вікно? – хмикнула Елла.

– Запропонуєш кращу ідею? – буркнув юнак.

– Не запропоную, – відповіла Елла.

Ми по-черзі вилізли на карниз, я зачинила за нами вікно та глянула вниз. Це був лише другий поверх, та ноги підкошувались від висоти. Я глянула на друзів, очікуючи, хто перший пригне.

– Добре-добре. – протягнув Леон. – Я буду першим.

Хлопець зробив крок уперед та полетів у кущі, звук його падіння не надихав нас, та вибору не було. Я вирішила пригнути наступною, затамувала подих ніби пірнаю у воду та полетіла в пустоту. Приземлення було не з приємних, здається, я підвернула ногу, та зараз це неважливо. Елла та Мел слідували нашому прикладу та полетіли за нами. Варто було відзначити те, що ніхто не видав й звуку після падіння.