Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

8.3

Тук-тук.

- Увійдіть, - долинув з-за дверей голос Ірвіна.

- Як ти? Мені сказали твоя рана відкрилась, – Кора увійшла в кімнату. Таку саму, як і в Мірайї, тільки без рожевих стрічок та розкиданих всюди підборів. Дівчина сіла на край ліжка.

- Нічого. Вже краще. Сама як?

- Руки, ноги цілі, - усе, що вона могла відповісти на це питання. Не хотілось розписувати свої почуття, адже всі вони зводились до одного – морально виснажена, заплутана, у відчаї. В очах защипало і Кора не могла більше стримуватись. – Ірвіне, ти смердиш, ніби віл вимочений в Отті і натертий кіптявою заводів!

- Я знаю! Знаю! Цей придурок дав мені якусь мазь! На щастя, не отрута. Навіть рана загоюватись почала швидше. Зараз все добре, окрім запаху, - Кора знала, що Ірвін не бреше, та виглядав він так собі. Неприродна блідість, темні кола під очима, сонливість.

- Маю розповісти тобі те, що дізналась…

Переказ слів Себастьяна не зайняв багато часу. Деякі деталі, про нефрит, наприклад, вона опустила. Принагідно насварила Майєса за те, що він почав бійку. І навіть слова хлопця про те, що він намагався захистити гідність Кори, не виправдали його. Наявність дару у Джастіна пояснювала деякі його дивацтва при розкритті справ. Особливо ті, де Кора викрадала кілька печив із упаковки, хоча батько забороняв це до обіду, а потім валила все на Ірвіна. І хоч юнак не був проти отримати на горіхи замість неї, Джастін завжди точно знав хто винний у тій чи іншій капості.

- Що це? – Ірвін вказав на баночку з зеленим порошком. Кора і не помітила, як міцно стискає її в руці. Ще б трохи і скло тріснуло.

- Це те, що допоможе тобі бачити Темний світ. Завжди. Мені сказала подмухати тобі ним на очі, але… Ірвіне, слухай, ти не зобов’язаний вплутуватись у все це. Через мого батька на тебе напали. І я не маю права просити тебе залишитись зі мною, і…

- Коро, - м’яко перервав її хлопець. Він взяв її руку в свої долоні і легенько провів великим пальцем по зап’ястку. – Вони, хто б там не був, наважились зруйнувати дороге моєму серцю місце. Завдали шкоди тобі і наставнику, не забувай, що Джастін і для мене вчитель. Ця справа стосується мене напряму. Я не залишу тебе саму, але… це справді стає небезпечним. Я б волів забути про те, що почув та побачив. Втекти разом за місто, почекати там, поки Джастін прокинеться… - «Якщо він прокинеться», - сумно подумала Кора. – Та ти не станеш цього робити, правда? – дівчина заперечно похитала головою. Ірвін сумно кивнув. – Тоді все очевидно. Я залишаюсь. Тут. Поряд з тобою.

В цей момент карі очі хлопця були серйозними та лагідними одночасно. Кора точно знала він не бреше, не суперечить собі. Він буде з нею, як і сказав. Дівчина обвила шию Ірвіна руками і притулилась щокою до його щоки. Це був секундний порив, який вона не змогла стримати. Але швидко відсахнулась, скрививши носик.

- Помийся з милом. Двічі! А краще тричі! Запах жахливий, - Кора зробила вигляд ніби її нудить, Ірвін розсміявся. Дівчина дістала дерев’яний корок і висипала горстку порошку на долоню. – Готовий? Цей ефект назавжди… - востаннє попередила вона.

- Готовий, - кивнув Ірвін і заплющив очі.

Кора дмухнула на долоньку і порошок осів на світлих віях Майєса. За мить він заблищав зеленим світлом і розчинився.

- Як відчуття? – Ірвін покліпав очима, знизав плечима.

- Хм… Ти знала, що в тебе є хвіст? – картинно здивувався він. Кора стукнула його в плече. – Ай!

- Відпочивай, гумористе! – вона зіскочила з ліжка і в дверях показала йому язика. Так по-дитячому, але це приносило полегшення її душі.

В коридорі на неї чекала Мірайя.

- Усе добре?

- Ага. Рейя, дякую за все, що ви зробили і робите для нас. Я справді вдячна.

- Ой, припини! Я рада, що можу комусь допомогти! Треба вибрати тобі кімнату.

- Я вже придивилась одну. Та, що за рогом, в кінці коридору вільна?

- Та, що праворуч так. Чому саме її? – та це питання Кора залишила без відповіді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍