Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Глава 9.1 Новий день - нові загадки

Прохолодні сонячні промені завітали в кімнату старовинного палацу, окреслюючи форми меблів та речей. Вітер за вікном шарудів пожовклим осіннім листям. Приємний запах свіжої випічки та кави проникав в ніздрі, змушуючи шлунок завурчати. Лагідний чоловічий голос казав:

- Коро Вега, прокидайся негайно! В нас термінова справа! Скільки взагалі можна спати?! – зовсім не лагідно кричав Себастьян і колошматив у двері. Його сварливий вранішній голос висмикнув дівчину зі сну і розвіяв усі надії на приємне пробудження. – Коро! Я виламаю ці двері і дістану тебе з ліжка силоміць, якщо ти…

- Я прокинулась! Прокинулась! – напівпрокричала напівпрохрипіла вона.

- В тебе є десять хвилин на збори! Чекаємо у кухні. Це терміново!

- Я зрозуміла! Припини вже! – за дверима пирхнули. Почулись швидкі затихаючі кроки.

Дівчина простогнала, глянувши на годинник біля ліжка – не було навіть шостої години. Глянула у вікно і застогнала знову – важкі дощові хмари у перемішку зі смогом нависли над містом. Вулиці вже потроху затоплювало. День обіцяв бути таким же сірим, як і вранішнє небо.

Кора не хотіла перевіряти чи дійсно Себастьян Чейз здатен піти проти усіх правил етикету і чи вистачить йому сили вибити двері в дівочу кімнату, тому зібралась рекордно швидко. Рожевий шовковий халат, що позичила, а точніше силоміць впихнула в руки, Мірайя, вабив своєю приємною текстурою, але Кора ні за що у світі не вийшла б в такому вигляді тут, в «Примарі». Тож вибір впав на зручний темно-синій светр і брюки. Довге хвилясте шоколадне волосся в повному безладі. Засинати з мокрою головою було поганою ідеєю. Довелось збирати його у високу гульку і задовольнитись тим, що обличчя не набрякле, а синці під очима не такі вже й великі.

«Якщо не придивлятись, звісно».

Холод коридору старого палацу моментально проникнув в кістки. Кора здригнулась. Щільніше закуталась в светр, натягнувши воріт аж до носа. Перш ніж йти зупинилась, вдивляючись в темряву перед собою. «Нові таємниці Джастіна самі себе не розкриють», - зітхнула і пішла на зустріч невідомому.

На щастя, запах кави та випічки їй не наснився. Судячи з напису на коробках, хтось дуже люб’язно захопив сніданок з «Кафе старигана Джо». Виявилось, що це назва, а Себастьян не ображав власника минулого разу, назвавши його старим. Кухня вже була сповнена голосів та бурчання.

- Ну, нарешті! – з докором вигукнув Чейз.

- Доброго ранку, - привіталась Кора. Вона всміхнулась Ірвіну, що виглядав набагато краще, ніж вчора, кивнула Лоріку та Мірайї.

- Доброго! Кава прямо за тобою, - вказала тіньовий детектив тонким пальчиком за спину дівчині.

Сьогодні Рейя вбралась у яскраву жовту пишну сукню. Підбори? Звичайно. Прикраси? Само собою! Укладка хвильками із тонами лаку? Так, так, так. «Елегантнішої леді я ще в житті не бачила», - подумки зробила їй комплімент Кора.

Вона взяла чашку із шафи. Налила собі кави з кав’ярника. Дістала ложку з ящику і підсунула ближче цукорницю. Аж раптом завмерла. В роті з’явився гіркий присмак. Неприємне усвідомлення, що усе це не правильно, чи навпаки аж занадто правильно!

- Дивно, правда ж? – запитав Ірвін і в його карих очах було абсолютне розуміння ситуації.

Кора не питала де стоять чисті чашки. Чи можна їх взяти? Де знаходяться ложки, чи в якій з трьох однакових керамічних баночок в червоний горошок насипаний цукор? Кора була впевнена, що якщо відкриє нижню шафу біля холодильної камери, то знайде там борошно та крупи. А в другому ящику будуть пакети чаю та кави. Вона зробила усе на автоматі. Так само, як тисячі разів робила це вдома.

Її шок перервала, очевидно, та сама терміновість на ім’я Серж Рубан. Чаклун вплив у кухню з широкою посмішкою, в дорогому рожевому костюмі із дивним строкатим плащем, що відтіняв його вишневе волосся. Свій гарний настрій він одразу спрямував на русяву:

- Мірайя! Ти сьогодні заміняєш нам сонце! Скрашуєш цей похмурий день своєю красою! – щебетав Серж. Дівчина пропустила його слова мимо вух. Взагалі проігнорувала. Тоді посмішка мага трохи згасла, а погляд зачепився за Кору. – О, і ти тут, - удостоїв він її крихтою уваги. – Гарні синці під очима, перехожа. Пасують до кольору светра! – самовдоволено гмикнув він.

Рейя не витримала і стукнула мага під ребро. Кора поклала руку на плече Ірвіну, зупиняючи його від агресивних дій. «Ігнорувати. Просто ігнорувати», - повторювала про себе. Чаклун не був схожим на того, хто терміново потребує якоїсь допомоги, та все ж Себастьян звернувся до нього:

- Серже, ти розбудив нас так рано. То поясни - на біса?

- Легше, детективе! В мене була причина.

- А зараз вже немає?

- Ти завжди такий сварливий зранку? – обурився маг. «Він по життю такий», - всміхнулась Кора в чашку. Крадькома поглянула на Себастьяна.

Ідеально випрасувані чорні сорочка та брюки, слухняно вкладені чорні кучері, свіже обличчя та зелені очі, палаючі енергією. «Неможливо бути таким ідеальним зранку! Та взагалі в кожній ситуації!» - взяти до прикладу вчорашню біганину. Після міської смуги перешкод, коли троє були виснажені, брудні та спітнілі, Себастьян виглядав, як модель з обкладинки спортивного журналу! «Ще одна надприродна здібність?» - грішила на магію Кора.

- Серже, скажи вже, що відбувається? – втрутилась Мірайя, не даючи Себастьяну продовжити конфлікт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍