Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Хм… Варто було залишити вибачення, та? – скривилась Ніккі.

- Ага, - кивнула Кора.

- Ну, тоді при наступній зустрічі обов’язково вибачусь. Не факт, що це буде щиро, - всміхнулась вона.

Після сніданку Ірвін з Нікаеллою повернулись на квартиру, а Кора вирішила прогулятись містом до палацу. Їй подобалось детективне бюро «Примара». Була там своя незвична атмосфера старовини і загадковості хоч відбавляй! Раніше був і затишок, доки в коридорах не почали товпитись тіньові детективи старших рангів і перевертати усе догори дриґом!

Дівчина йшла широкими вулицями і не звертала в провулки, де можна було зустріти перевертня чи вампіра чи хтозна що ще. Більше ігнорувати Темний світ у неї не виходило, а от прикинутись перехожою – легко. Кіт-примара звивався біля її ніг і повсюдно слідував за нею як вірний компаньйон. Вона не відчувала себе одинокою, але все ж на душі було неспокійно.

В голові постійно прокручувались слова кинути їй останнім чаклуном із Темного братства: «Ох вже ця кров Веги!» Він казав так, наче мав лише крихтки інформації. Та і зникнення джина наводило на печальні висновки.

Кора вирішила зайти з підземелля. В неї було трохи часу вивчити темні коридори, ну знаєте, раптом доведеться ними тікати? Ще заплутатись тут не вистачало. І вона точно знала, що тут не має бути жодного натяку на світло і дивні звуки.

Кора дістала кинджал, що її його подарував Лорік – іменний з чистої загартованої сталі. Дівчина підкралась до кутової колони і різко вискочила з-за неї, та…

- Темний світе! – вигукнула вона і схопилась за серце.

- Ой, Тіне! – зойкнула Мірайя Сюз і відліпилась від…

- Рубан? – Кора аж рота відкрила і увесь сором втратила. – Ви двоє..? А?!

- Тихше ти! – гримнула на неї подруга. – Немає в цьому нічого страшного!

- Страшного?! Хіба не ти розповідала мені про батьків Себастьяна і усе те жахіття що з ними сталось? – Корині слова відлунням рознеслись по підземеллю.

- Так. І це було справді жахливо. Але ми не вони, - раптом дуже серйозно та стримано заявив Серж.

Кора зазирнула йому в очі і не знайшла там жодного натяку на його звичну грайливість та простоту по відношенню до всього на світі.

- А я то що? Хіба я проти? В мене навіть і прав таких немає, - похитала вона головою і забрала кинджал в піхви. – Ви тільки обережніше. Знайшли місце! Тут же повно тіньовиків!

- Ми будемо. Йди вже собі куди йшла, - підштовхнув її чаклун до лабораторії Лоріка.

Кора лише цокнула у відповідь і, зрозумівши, що вона тут третя зайва, залилась червоним та швидко втекла. На шляху до своєї кімнати, дивно, але Кора так легко прийняла це місце за «своє», вона чула голосну суперечку. Одним її учасником точно був Себастьян.

- …вона не готова! – гарчав він з його кімнати навпроти.

Другого голосу Кора не чула. Стало навіть цікаво, хто ще вміє так дратувати Себастьяна Чейза окрім неї самої, але при цьому так спокійно із ним розмовляти.

Дівчина відкрила двері своєї кімнати і одразу виявила не відповідність. Одну нову деталь, якої раніше не було. Кора підійшла до ліжка, з відкритим ротом взяла в руки справжнісіньку форму тіньового детектива на якій срібними нитками було вишито її ім’я – Кора Вега.

Позаду, об стіну, гримнули двері. Кора обернулась і зустрілась поглядом із гнівними зеленими очима Себастьяна.

- Привіт, - випалила вона. – Ти не знаєш, що це? - він глянув на неї, потім на форму в її руках і стрімко пішов геть, скрипнувши зубами. – Агов! – крикнула йому в спину.

- Хєх, молодь, - долинуло до її вух. Кора подивилась на кімнату Себастьяна, звідки вийшов старий невисокий чоловік. Він порухав сивими пишними вусами і всміхнувся із прищуром. – "Що це?" Це твоя форма, Вего. Твої тренування починаються зараз.

Кінець