Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Розділ 17

Елізабет

- Лізі, люба. Ти вже два тижні вдома сидиш і не виходиш нікуди. Тобі потрібно багато гуляти на свіжому повітрі. Для малюка це корисно.

- Маш, дякую тобі. Я ціную твою турботу, правда ціную. Але я зараз не готова виходити у люди. Ти мені краще розкажи, що там нового в компанії. Як там Вінс? Як дівчата?

Маша лукаво посміхнулася.

- Люба, кого ти намагаєшся обдурити? Тобі точно нема діла до всіх, ти хочеш знати, як там справи у Майкла? Якщо так, то так і спитай.

- Ні, мені все одно, як він там.

- Ну…, тоді й казати про нього нічого не буду. А у нас із Вінсом новина. - Маша радісно посміхнулася.

- Ну, яка новина? Давай, говори швидше.

- Вінс зробив мені пропозицію. Я виходжу заміж. - Маша з Лізі міцно обнялися, і верещали, стрибаючи від радості по квартирі.

- Маша, люба моя. Я така рада за тебе.

Елізабет щиро раділа за подругу, але в самої на душі вовки завили ще голосніше. Вже минуло два тижні, як вони з Майклом бачилися і говорили. Він не дзвонить, не пише. Одним словом, виконує її побажання, і не турбує.

Але як же хочеться його побачити. Дізнатися, як він там?  

Маша бурхливо розповідала, як Вінс зробив їй сюрприз.

- Ми пішли до мого улюбленого ресторанчика. Ну ти знаєш, той на розі недалеко від офісу. Коротше ми як завжди повечеряли і тут Вінс каже що хоче морозиво. І замовляє шоколадне. А ти знаєш як я люблю шоколад. Ну ось я і вирішила на один вечір відступити від суворої дієти і зїсти це «Мороженко». Так ось я починаю його їсти, а там… там виловлюю обручку, з шикарним діамантом. Я звичайно розумію, що воно не настільки шикарне як те що Бред Піт подарував Анжеліні Джолі, але все ж таки воно чудове. Вінс як у казці встає на одне коліно і каже "Ти вийдеш за мене заміж?"

- А ти що.

– Що означає що? Звичайно, я відповіла так. Ми поїхали до мене, і він всю ніч доводив, як він сильно мене кохае. Маша від радості стала кружляти по кімнаті. - Ліз, я така щаслива.

- Я бачу люба. Я дуже за вас рада. Хоч комусь пощастило.

- Мила, і в тебе все налагодиться. Ось побачиш. - Маша взяла її за руку. - До речі, тут в офіс нещодавно приходила мимра Сонечка, стала як завжди вдавати з себе господиню. А коли побачила боса, то одразу стала на шию йому вішатися.

- А він що? - Лізі намагалася говорити спокійно. Із завмиранням серця чекала на відповідь

- Наказав охороні вивести цю мимру геть і більше ніколи не пропускати. Потім прибігла його мати, і вони щось дуже довго обговорювали на підвищених тонах у його кабінеті. Подробиць не знаю. Чесно сказати, вони так кричали, що я побоялася підслуховувати.

- А що тут здогадуватись? Вони перемивали мені кістки. Майкл напевно радий, що позбувся мене.

- Мила не кажи так. - Маша взяла її за руку. - Не хотіла тебе засмучувати і говорити… Але все ж таки доведеться.

- Маша, що казати? Щось трапилося?

- Ці мимри так довели боса, що він досить помітно схуд. Став агресивним, його вже всі підлеглі бояться. Намагають обходити за можливістю. А кілька днів тому взагалі на роботу перестав ходити. Усі важливі невідкладні справи вирішує в телефонному режимі. А сам не приходить.

- Але чому? Для нього робота завжди була на першому місці.

- Вінс сказав що чув як хлопці в курилці обговорювали нібито бос хворий.

- Хворий? Що з ним? - Елізабет схопилася з дивана.

- Люба, я подробиць не знаю. Кажу те, що чула.

- Де він зараз?

- Вдома. Напевно.

Дівчина нервово потирала руки.

- Маша, пробач, але тобі треба піти. Побачимося в інший раз…

- Ти поїдеш до нього?

Повисла тиша.

- Так. Я… хочу переконатися, що з ним усе гаразд. - Вона замовкла. - Як думаєш, я правильно роблю?

Маша підійшла ближке, схопивши дівчину за руку змушуючи зупинитися, адже та бігала в тривозі кімнатою.

-Так мила. Ти чиниш правильно. Подруги обнялися. - Так, давай збирайся. Скоро Вінс під'їде, і ми тебе підвеземо.

- Добре. Я швидко. Дякую.

 

***

 

Неспокійні думки крутились в голові. Що вона йому скаже? Для чого приїхала? А якщо він не сам? Якщо він зараз разом із Сонею? Вона просто цього не переживе.

Ні. Майк не такий. Він не вчинив би так із нею. З ними. Адже він сам просив дати їм ще один шанс. Правда ж?

Вона тішила себе надіями на краще. Але все одно побоювалася найгіршого розвитку подій. Але з її везінням чекати кращого не доводилося.

Попрощавшись з Машею та Вінсом, на ватяних ногах пішла до будівлі.

Ліфт приїхав дуже швидко і був порожнім. Ну, звичайно, на дворі майже одинадцята вечора. І чому це їй раніше на думку не спало перевірити час?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍