Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

          - Доброго вечора! – Невідомо звідки перед нами з’явилась дівчина-консультант, яка привітливо посміхалась.

          - Доброго вечора! – люб’язно відповів їй Леонід. Він лагідно поставив руку мені на талію й промовив: - Підберіть, будь ласка, моїй дівчині вечірню сукню.

          Я намагалась поводитись природно. Так, наче мене не дивувала ця ситуація. Дівчина провела нас до зали з примірочними, де посередині стояли дві канапи зі скляним столиком між ними.

          - Одну хвилинку, будь ласка. – звернулася вона до нас. Вона спрямувала погляд на мене і сказала: – Я підберу для Вас декілька варіантів суконь і принесу їх сюди.

          - Дякую, – відповіла я і присіла на канапу. Леонів сів поруч.

          Коли вона вийшла, я поглянула на нього і впівголоса запитала його:

          - Я не розумію, що ми тут робимо?

          - Хочу купити тобі вечірню сукню, – відповів він.

          - В мене вже є одна, – сказала я з такою інтонацією, ніби хотіла нагадати про те плаття, яке Леон купив мені на перше побачення.

          - Знаю, – він провів рукою по моєму волоссю. – Ти вважаєш, що в тебе має бути одна вечірня сукня?

          Його питання загнало мене в ступор. Я не знала, що відповісти. В мене ніколи не було залежності від одягу. Шоппінг не приваблював мене. Купівля одежі була радше необхідністю, ніж розвагою.

          - Діанко, я хочу бачити в твоїх очах радість, – Леон схилився й ніжно поцілував мене. Він дивився на мене поглядом, сповненим любові. – Тим паче, попередню сукню обрала ти, – усмішка торкнулась його вуст. – Тепер моя черга обирати.

          Дівчина-консультант повернулася, тримаючи в руках декілька вішаків з сукнями. Леон переглянув плаття, залишивши два варіанти, які йому найбільш сподобались. Я попрямувала до примірочної, прихопивши з собою обидва.

          Звільнившись від одягу, я наділа перше. «Маленьке чорне плаття, яке мусить бути в кожної дівчини» - подумала я. Воно було дуже гарне й приємне на дотик. Атлас, з якого воно було зшите, гарно переливався в світлі вечірнього освітлення.

          Рукави сягали ліктя і були виготовлені з мережива, яке мало квітковий витіюватий візерунок. Воно прикрашало верхню частину плаття, красиво лягаючи на груди й плечі. Пишна спідниця з блискучого атласу сягала середини стегна і додавала легкості образу. Широкий пояс, з стриманим лаконічним бантом посередині, підкреслював тендітність талії. Плаття застібалось на блискавку, яка була вшита на спині. Мені сподобався його вибір.

          - Леон, можеш допомогти мені? – покликала я.

          За мить в примірочній з’явився Леонід і поглянув на мене.

          - Застібни, будь ласка, – попросила я, повернувшись до нього спиною.

          Я спостерігала за ним в дзеркало і бачила як загорілись його очі. Він лагідно забрав волосся з моєї спини і доторкнувся до шкіри. Мені було приємно відчувати його руки. Від задоволення я пристрасно видихнула. Леон нахилився і поцілував мене в шию, ніжно торкаючись руками плечей. Я заплющила очі і тихо застогнала. Бажання загорілось в мені. Хотілось, щоб він не зупинявся. Та свідомість кричала, щоб я отямилась, нагадуючи, що ми знаходимося в крамниці.

          - Леон… - пошепки сказала я. – Ми тут не самі.

          - Крихітко, ти така спокуслива в цій сукні, – він дивився на мене з дзеркала, його погляд був сповнений бажання.

          Леон стояв ззаду і міцно притискав мене до себе. Однією рукою він обіймав мене за талію, іншою плавно піднімався вверх по стегні.

          - Приміряти іншу? – запитала я захриплим голосом. В горлі мені пересохло від збудження.

          - До біса її! – Він рвучко повернув мене обличчям до себе і впився в мої губи.

          Його шаленість охопила й мене, не залишаючи здоровому глузду місця в моїй голові. Стоячи в примірочній магазину, я пестила його, не відчуваючи й краплі сорому. Мої руки блукали по його тілу, щоразу намагаючись потрапити йому під светра.

          Насилу відірвавшись одне від одного, Леон промовив:

          - Їдемо до мене, – його дихання було важким, а погляд затуманений бажанням, яке ми ледь стримували.

          Я ствердно кивнула. Пальцем я показала на спину, даючи зрозуміти, щоб він розщепив блискавку сукні.

          Леонід допоміг мені і вийшов з примірочної, залишивши мене саму. Я ще й досі не могла вгамувати почуття, що розбушувалися в мені. Переодягнувшись, я поглянула на себе в дзеркало.

          Мої щоки покривав рум’янець, а губи привабливо рожевіли, роз’ятрені пристрасними поцілунками. Очі блистіли, а погляд був млосним. Перш ніж вийти до зали, я зробила декілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись.

          Леон чекав мене, сидячи на канапі. Він робив вигляд, що зацікавлений журналом, який лежав на столику. Побачивши мене, він відклав його і встав, щоб взяти сукню, яка щойно  стала причиною нашої пристрасті.

          - Упакуйте, будь ласка, – звернувся він до дівчини, яка знову з’явилась нізвідки.

          «Як в неї це виходить?» - подумала я. Чи я занадто захоплена Леонідом, що просто не помічаю що робиться навкруги?

          Ми вийшли на двір. На вулиці все було мокрим від дощу, який почав легенько накрапати після мряки.

          - Дякую за подарунок, – сказала я і ніжно поцілувала його.

          Холодні краплі дощу, які падали з неба, лиш на долю секунди віддавали  свою прохолоду моєму розпашілому обличчю. Вогонь пристрасті ще й досі горів всередині мого тіла.

          - Ходімо в машину. Не хочу, щоб ти захворіла, – він відкрив дверцята і допоміг мені сісти всередину.

          Заревів двигун і авто зрушило з місця. Найбільше, чого я прагнула в цю мить - опинитися як найскоріше в Леона вдома.

          Як тільки він зачинив за нами вхідні двері його квартири, я з неприборканим бажанням припала до його вуст. Моя ініціатива цього разу не відштовхувала його. Навпаки, це додавало нам ще більшого азарту. Я заскочила йому на руки, тримаючись за нього ногами. Руки несамовито стискали його волосся й блукали по спині.