Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Він підійшов ближче, і його очі тепер повністю змінилися — вони стали вертикальними, як у змії, і світилися дивним, нелюдським світлом.

— Твоя душа готова, Єво, — прошепотів він. — Повністю, абсолютно готова. І вона... прекрасна.

Єва дивилася на нього, відчуваючи дивну суміш жаху і захоплення. Вона зрозуміла, що він має на увазі. Вона більше не була людиною — не в повному сенсі цього слова. Вона втратила щось важливе, щось істотне. Щось, що робило її... людяною.

І найстрашніше — вона не шкодувала про це. Не хотіла повернути це назад. Вона насолоджувалася свободою, яку відчувала зараз. Свободою від сумнівів, від жалю, від докорів сумління.

— Залишилося зовсім трохи часу, — сказав Олексій. — Скоро наш рік закінчиться, і твоя душа стане моєю. Але до того часу... насолоджуйся своєю новою сутністю, Єво. Насолоджуйся повною мірою.

І він зник, залишивши її саму з тілом Наталії, з кров'ю на руках, з порожнечею всередині.

Єва повільно підвелася і підійшла до вікна. Внизу світилося нічне місто — тисячі вогнів, тисячі життів. Людей, які не підозрювали про її існування. Людей, які жили своїми маленькими, нікчемними життями.

Людей, які могли б стати її наступними жертвами.

Вона посміхнулася цій думці. А потім почула звук сирен, що наближалися. Поліцейські машини зупинилися біля її будинку, і кілька офіцерів вийшли з них, прямуючи до входу.

Вони прийшли за нею. Прийшли, щоб заарештувати, судити, покарати.

Але Єва не відчувала страху. Не відчувала паніки. Тільки... цікавість. Як далеко вона зможе зайти? Скільки ще життів зможе забрати, перш ніж її зупинять?

І навіть якщо її спіймають, навіть якщо її засудять — рік ще не закінчився. І її душа вже належала дияволу.

Вона взяла перламутровий ніж і підійшла до дверей, чекаючи на стук. Чекаючи на початок нової гри.

Єва усміхнулася. Полювання тривало.