Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 17

Звук поліцейських сирен наближався, віддавався в голові Єви пульсуючим болем. Вона задихалася, руками впираючись у стіну. Тіло Наталії, загорнуте в поліетилен, лежало посеред вітальні, кров просочувалась крізь пластик, утворюючи маленьку калюжу на паркеті.

Єва подивилася у вікно. Три поліцейські машини зупинилися біля під'їзду. З них вийшли офіцери в уніформі. Серед них вона помітила чоловіка в костюмі — високого, сивого. Крамаренко. Він підняв голову і подивився прямо на її вікна, ніби знав, що вона спостерігає.

Серце гупало так сильно, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Єва обернулася до тіла Наталії. Вона не встигала знищити докази. Не встигала втекти. Пастка захлопувалася.

Задзвонив телефон. Антоніо.

— Синьйорино, я внизу, — сказав він тихо. — Але тут поліція. Я не можу під'їхати.

— Я знаю, — видихнула Єва, дивлячись на двері. Вони от-от постукають. — Зникай звідси.

— Але...

— Зникай! — відрізала вона і поклала трубку.

Єва глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. Думай. Думай, Єво. У тебе лічені хвилини.

Вона метнулася до спальні, витягла з шафи велику сумку, кинула туди трохи одягу, гроші, документи. Потім відкрила шухляду нічного столика і взяла перламутровий ніж. Руки тремтіли, але не від страху — від адреналіну.

Вона повернулася до вітальні і завмерла. Нізвідки, як завжди, з'явився Олексій. Він стояв поруч із загорнутим у плівку тілом, вивчаючи його з легкою посмішкою.

— Прийшли гості, — сказав він, ніби продовжував розмову. — І, здається, вони не в настрої для чаювання.

— Допоможи мені, — Єва підійшла до нього, очі гарячково блищали. — Я не можу допустити, щоб вони знайшли... це.

Олексій підняв брову.

— А навіщо я маю тобі допомагати? — запитав він з неприхованим задоволенням. — Це ж так... цікаво. Спостерігати, як ти борсаєшся в пастці власного створення.

— Ми уклали угоду! — прошипіла Єва, стискаючи кулаки. — Рік ще не закінчився. Ти повинен...

— Я не повинен нічого, — перервав її Олексій, і вперше в його голосі прозвучала крижана нотка. — Умови нашої угоди не включають порятунок від наслідків твоїх власних дій. Я дав тобі можливості — ти їх використала. Як саме — твій вибір.

У коридорі пролунав дзвінок.

— Єво Мельник, відкрийте! Поліція! — гучний чоловічий голос проникав навіть крізь товсті двері.

— Як бачиш, час вичерпується, — посміхнувся Олексій. — Що ти збираєшся робити?

Єва не відповіла. Вона кинулася до балкона. Її пентхаус був на дванадцятому поверсі — занадто високо, щоб стрибати. Але сусідній балкон — в іншій квартирі — був лише за метр від її власного. Ризиковано, але можливо.

Вона повернулася всередину, взяла сумку. Тіло Наталії... Його доведеться залишити. Немає часу. Немає способу.

— Єво Мельник! Ми знаємо, що ви всередині! Відкрийте, або ми виламаємо двері! — голос став гучнішим, більш наполегливим.

— Вони серйозно налаштовані, — прокоментував Олексій, спостерігаючи за нею з явним задоволенням. — І, до речі, в них є ордер. Знаєш, що це означає? Вони знайдуть тіло. Знайдуть докази. І полювання почнеться по-справжньому.

Єва кинула на нього погляд, сповнений ненависті. Потім перевірила сумку, кишені, тоді попрямувала до балкона.

— До зустрічі, Єво, — пролунав за її спиною голос Олексія. — Обіцяю, буде весело.

Вона вийшла на балкон. Внизу — дванадцять поверхів порожнечі, асфальт, люди розміром з мурах. Сусідній балкон здавався недосяжним. Але альтернатива — арешт, в'язниця, суд. Ні. Не цього разу.

Єва глибоко вдихнула, відійшла для розбігу, накинула сумку на плече. Потім кинулася вперед і стрибнула.

Секунди розтягнулися в вічність. Вона летіла над прірвою, відчуваючи, як серце зупиняється. Потім її руки вхопилися за металевий поручень сусіднього балкона. Тіло вдарилося об стіну, але вона міцно трималася, перекидаючи ноги через перила.

Постукування у вхідні двері змінилося гуркотом — вони виламували замок. Єва швидко підвелася, перевірила, чи не порвалася сумка, і тихо відчинила двері сусідського балкона. На щастя, квартира була порожньою — господарі, мабуть, пішли на роботу. У неї був час, щоб перевести подих і продумати наступні кроки.

Єва пройшла через чужу квартиру — просторе, дороге помешкання з сучасними меблями та мінімалістичним декором. Дісталася вхідних дверей, обережно визирнула у вічко. У коридорі було порожньо. Вона чула крики і метушню з боку своєї квартири — поліція увірвалася всередину. Скоро вони знайдуть тіло Наталії. І почнуть шукати Єву.

Вона тихо відчинила двері сусідської квартири і вислизнула назовні. Замість ліфта вибрала сходи — менше шансів зустріти когось. Дванадцять поверхів вниз, серце колотиться, по спині стікає піт. Кожен звук змушував її завмирати, але їй вдалося дістатися до першого поверху непоміченою.

Біля чорного виходу Єва зупинилася. Поліцейські машини досі стояли перед будинком, але вона могла вислизнути через задні двори. Натягнувши на голову капюшон, вона швидко вийшла назовні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍