Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Розділ 21, в якому Лагода переоцінює свої сили

Їм так і не вдалося залишитися наодинці й поговорити за цілісінький день. Відчувши полегшення після лазні, Владислав відразу ж активно своїми князівськими справами почав займатися. І куди б він не йшов, за ним, мов банний листок, волочився Микитась.

Та й Лагода вже відкинула цю ідею зізнатися йому. Спершу розв’яже всі проблеми, а потім й розповість правду. Хтозна, чи не замкне її десь запальний князь після таких одкровень? Чи повірить в те, що його ліпший друг – небезпечний ворог?

Аж до вечері не бачила їх. А якраз у розпал готування вечірніх страв Лагода зайшла на кухню. Вже вся челядь ставилася до неї як до своєї господині, тож і не було нічого дивного в тому, що майбутня княгиня особисто схотіла перевірити готування вечері.

Трохи покрутилася біля печі, роздивлялася розписані глиняні тарілки, в які викладали маринади. Скуштувала спершу сливи, потім абрикоси. Затрималася біля посуду, нібито роздивляючись той витіюватий розпис на мисках. Ніхто особливо й на хазяйку не витріщався, хоче щось перевіряти – її справа. 

А коли служниця принесла з льоху глек терпкого вина й поставила на стіл, Лагода ніби трохи задумалася. І ніхто в тій приготувальній метушні не помітив, звісно, дивну  дію молодої жінки.

Після нетривалих роздумів відьма вирішила все ж таки підлити снодійний засіб саме у вино. Непомітно, миттєво додала пів пляшечки у високий глек та знову сховала засіб в кишені сукні. 

«Спершу зніму прокляття з Владислава, потім розправлюсь із Микитасем. За одну ніч усе й вирішиться», – наївно собі думала.

Якраз до вечері вони й повернулися.

– Вибач, кохання моє, що залишив тебе одну на цілісінький день. Мав невідкладні справи, – перепрошував Владислав, цілуючи їй руки.

– Та нічого. Ми не сумували з Тимоном. Він люб’язно показував мені дім й господарство, – відповіла Лагода.

Адже дійсно просила управителя про таку послугу. Їй необхідно було вивідати, де мешкає Микитась. Інше крило було в нього, чомусь геть не поряд із князівськими покоями. А ще й роздивилася ту частину будинку, яку Владислав не любив і зайвий раз туди не заходив. Там були покої колишньої дружини померлого князя, батька Владислава. І, мабуть, через неприємні спогади й не бажав туди заходити.

Лагода протерла долонею від пилу велике дзеркало, роздивилася кімнату.

– Тут княгиня Зореслава мешкала, – пояснював Тимон. – Але тепер рідко й хто прибирається. Владислав наказав замкнути цю кімнату й не заходити сюди.

– Тимоне, а можу я отримати ключ від цієї кімнати? – раптом спитала Лагода. – Можливо, захочу якось усамітнитися.

– Звісно, – відповів Тимон. – Вам, моя пані, дозволено все, – шанобливо й з усмішкою вклонився їй. – Я маю запасні ключі від усіх кімнат у цьому будинку. 

Хтозна, чи не доведеться їй готувати якесь зілля, чи щось вичитати в книзі, або ж якийсь ритуал провести.

Вечеряли ніби в колі найкращих друзів. Чоловіки жартували, сміялися, розповідали цікаві історії зі свого життя.

– Усе, друже мій, я маю намір зав’язати із цим самітницьким життям. Буду тепер зі своєю коханою розваги планувати, – вдавав, що засмутився Владислав.

– Ну твій вибір, Владиславе. Головне, щоб твоя майбутня дружина виправдала твої сподівання і не носила сто секретів за спиною, – якось так натякнув недолуго Микитась.

Лагода й так мов на голках сиділа на тій вечері. Ще від початку трапези її кинуло в жар, коли Владислав спокійно та з насолодою попивав вино, а Микитась, узявши келих, спершу ніби принюхувався, потім зиркнув на Лагоду, але все ж таки ковтнув того напою.

Здогадався чи ні? Неможливо було відчути магічний слід у тому зіллі. Лагода була впевнена, що виготовила засіб, який навіть досвідчений чаклун не розпізнає. Чи вловив все ж таки якусь підставу? Проте Микитась продовжував пити вино. Але ж і ляпнув таке, від чого Владислав спохмурнів. От нащо він це робить?

– Ти ж не приховуєш від мене нічого страшного, Лагодо? Я сподіваюся, ти щира зі мною, так, як і я з тобою. – Кивнула на ці слова свого коханого впевнено й навіть поглядом, усім тілом своїм не виказувала, як всередині все бурлить та перевертається.

Вона нахилилася ближче до Владислава й прошепотіла щось спокусливо-солодке. Таке, від чого в жар кинуло й самого чоловіка.

– Ми, мабуть, підемо вже, друже. Не сумуй тут, – сказав Владислав. А Лагода ж поспішала, бо за пів години мало вже зілля подіяти.

– Напевно, нам усім варто раніше лягти спочивати. Завтра ж лови зрання. Треба набратися сил, – поглянула геть спокійно на Микитася.

– Так. Маєш рацію, жінко. Я, мабуть, також спати піду. Втому щось відчуваю, – зовсім миролюбно сказав Микитась, нібито ж нічого не підозрював.

Так і розійшлися усі. А щойно голова Владислава торкнулася м’якої подушки, він заснув міцним, непробудним сном. Лагода ледь перевернула його на спину. Миттю дістала з-під ліжка відьомську книгу. І, не гаючи час, відразу й почала читати заклинання. То було дуже сильне прокляття. Вона прочитала одне, потім інше, сильніше. Ще знайшла те заклинання , що дозволяло проявитися темній магії. І вона побачила, як розтікається хребтом чоловіка чорна рідина. Уже було легше. Знову підсилила заклинання, знову читала й читала. І, здавалося, цей процес був нескінченним. Коли вже геть виснажилася, після довгих годин напруженої роботи, вона нарешті побачила, як поволі зникають темні плями на тілі її коханого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍