Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

Він відчув, як пульсує жила на її зап’ястку.

Обличчя Ма було зовсім близько. Він побачив, як здригнулися її зіниці, почув

прискорене дихання.

— А ти ж сказала, що Рябова вбила буря? Тебе примусив до цього Гєра?

Чи ти сама? — Талавір намагався зрозуміти, про що вона думає. Ма не була

жертвою, хоч, може, і сама так про себе думала.

— Вирішила, що ти не повіриш у джадала. — Жінка не відвела погляду. —

Для Старшого Брата це єресь.

«Тільки я зіпсутий Старший Брат», — подумав Талавір. Ліхтар почав

загасати. Лікарка підняла шприц.

— Нащо це? — Очі Талавіра звузилися. Він нарешті зауважив, що вона

тримала в руці.

— Я вже казала: треба оцінити твій стан.

— Зараз? Тут? Серйозно? — Талавір досі тримав її зап’ясток. Вона була в

його владі, і водночас він відчував її силу. Такі жінки самі обирають, що й коли

отримати. І це заворожувало. Ніколи доти Талавір не відчував подібного потягу.

Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Талавір подумав: якщо

вона відповість чесно, він дасть їй узяти цю кляту пробу.

— Це лише аналіз, — пробурмотіла Ма й опустила очі. Вона не захотіла

показувати себе справжню.

Талавір розчаровано відпустив її руку.

— Спершу демониця з Кара-Меркит захотіла витягти з мене душу, потім

Гуль зажадала вкусити, а Дерево Болю ледь не вбило. Тепер ти? З усіх в Ак-Шеїх ти здалася мені, — він зупинився, шукаючи правильного слова, —

найнормальнішою. Навіщо тобі моя кров? Для Бекира? Не бреши, тільки заради

нього ти б спробувала вколоти Старшого Брата попри те, що так нас ненавидиш і

боїшся.

Очі Ма забігали, наче вона зважувала, скільки можна йому сказати. І чи

можна казати хоч щось.

— Бекир не може піти з Ак-Шеїх. Відходить на кілька фарсахів і починає

хапатися за голову. Кров Рябова, просто потрапивши йому на шкіру, допомогла

відійти від Ак-Шеїх на недосяжну до того відстань. Ми не можемо тут

залишатися. Для Старших Братів я втікачка.

— Ти не чула? Я прийшов не по тебе.

— Отже, прийдуть інші, — у голосі Ма була глуха упевненість.

І знову Талавір відчув її вразливість. Якою ж була справжня Ма?

— Але до чого тут моя кров? Стоп. Відьма сказала, що в нас із Рябовим

одне обличчя — «його обличчя». Ти що, думаєш, що ми клони чи щось таке? —

власне припущення викликало спазм нудоти.

— Ні, я не знаю. Армія потвор уміє змінювати обличчя за допомогою

суєру. Може, і Белокун щось таке придумав. Я не знаю, — повторила Ма. — Ви

схожі з Рябовим. До того ж ти якось пов’язаний із Бекиром. Тільки ви бачите

якусь потвору за спиною Гєри. Я б хотіла протестувати твою кров.

Але Талавір знову не слухав. Він ледь не пропустив найголовніше з того, що казала Ма. На Бекира потрапила кров М-14. Як?

— Твій син бачив, як помер Рябов?

— Він тут ні до чого, — голос Ма потоншав. — Через Спалахи він іноді

ходить у снах. Так було й у ніч смерті Рябова. Бекир нічого не пам’ятає. Але я

зрозуміла, звідки кров на його шкірі, коли зранку знайшли тіло Рябова. Ти ж не

думаєш, що Бекир міг…

— Ні, ти що! Я не настільки Старший Брат. — Талавір усвідомив, якою

крамолою звучать його слова, і всміхнувся. На обличчі жінки теж заяскріла

слабка усмішка.

— Ти думаєш, Рябова вбив Гєра? — вів далі Талавір. — Гуль сказала, що

Повноважний прагнув потрапити до його будинку.

— Не знаю. Найбільший страх Гєри — втратити цей дім. Він узяв

прізвище дружини, щоб показати своє право на нього. Дешт любить жартувати з

пам’яттю, але деякі речі наче зарубки на дереві. В Ак-Шеїх досі лякають дітей

старим генералом Сєровим. Дехто каже, що його дух і є джадал. У генерала було

дві онуки. Молодша втекла. Через роки її знайшли мертвою й розтерзаною. Тітка

Валька вірить, що саме в цьому підвалі. — Ма сторожко озирнулася. — Гєра був

сиротою, перебивався випадковими заробітками. Ніхто не знає, як генерал Сєров

погодився на його шлюб зі своєю старшою онукою. Але Гєра вчепився в цей

шанс. І навіть Спалахи цього не змінили. Якщо він запідозрив, що Рябов зазіхає

на його будинок, то міг учинити й таку дурість.

Вона говорила щиро. Талавір подивився на стіни, на підлогу. Уявив

розтерзане тіло онуки старого Сєрова. Гєра прагнув зберегти свій дім. Але до

чого тут Рябов? Яку цікавість до будинку Сєрова він міг проявити, щоб бей

ризикнув його вибити?

— Хіба Рябов спробував вдертися в той будинок?

— Цього я теж не знаю. — Ма на мить закусила губу й подивилася просто

йому в очі. — Гєра — фанатик, вірить у демона, що живе в його домі, у джадала.

Тоді була ніч світіння Йилдиз.

— Він міг принести Рябова в жертву цьому демону?

Ма стенула плечима. А Талавір подумав, що ця версія нагадує його

попередню, про те, що Азіз-баба чи його онуки могли вбити Рябова, щоб

захистити Мамая.

— А Азіз-баба?

— Що Азіз-баба?

— Він теж фанатик?

— Він прихистив нас із Бекиром, коли ми цього найбільше потребували.

На ньому тримається

Ак-Шеїх, — впевнено заперечила Ма. Світло здригнулося від особливо

сильного пориву вітру, і тінь від голки на шприці наче проштрикнула

зображення вагітної Діви на стіні.

— Я думаю, він був рекрутером Старших Братів, — безжально заперечив

Талавір.

Як засолена, що стільки живе в Дешті, може вірити бодай комусь?

— У нас у всіх є