Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

Він майже нічого не бачив. Пісок роздирав шкіру, забивав очі й ніздрі.

Талавір відчував, як слабшає хода Ма. Вітер збивав із ніг. Талавір спустив

обпечену руку й обхопив жінку за плечі. Тепер він її вів. Ледь помітно, наче

кашель старого, з пилового виру пролунав гавкіт копека. Вони вперлися в

обв’язані кольоровими нитками двері. Брязкальця дзвеніли, як скажені.

— Там же підвал? — закричав Талавір у відповідь на стривожений погляд

Ма. Вона не хотіла заходити до ритуального погреба. — У нас немає інших

варіантів.

Лікарка кивнула, дістала ножа й перерізала стрічки. Потім схопилася за

ручку й потягнула. Талавір просунув у щілину плече. Його затиснуло, наче

клішнями. Вітер напосідав. Талавір відчув, як тріщать його кістки. Вільною

рукою він ухопив жінку, затяг до підвалу й гепнувся на сходи. Перед тим, як

зачинилися двері, у щілину прослизнув копек. Ма кинула важкий засув і дістала

із сумки паличку з грибом, щоб освітити шлях. Талавір відхекався, вдихнув

застояне, затхле повітря і, тримаючись за стіну, почав спускатися. Ма пішла

слідом. Копек залишився біля дверей. Талавір спробував його покликати, тварина заскавучала й не зрушила з місця.

Кладка в коридорі та склепінчаста кімната свідчили про те, що підвал був

дуже старий. Поверхні вкривали написи й зображення бога Спалахів. Вони були

вишкрябані на глині чи намальовані кною. Усю протилежну стіну займало

величезне зображення Діви. На роздутому животі був намальований чоловічок.

Від рук, ніг і голови відходили промені. Цього зображення не було в колоді

Мамая.—Щоце?

— Народження Бога Спалахів. Так кажуть. Сюди заборонено заходити, окрім певних днів.

Ма відчепила та скинула на підлогу важку поясну сумку й заходилася

швидко збивати із себе пил. Потім те саме зробила з Талавіром. Її руки

торкнулися його плечей, спини, пройшлися ногами. Вона робила це вправно, як

сотні разів до того, не розрізняючи тих, кому допомагає, на статі, і водночас

Талавір відчув дивне збудження, наче вона хотіла не просто запобігти суєрному

зараженню, а вивчити його тіло.

— Яких днів? — він важко сів коло її сумки.

— Коли хтось народжується чи оселяється в Ак-Шеїх, тут пишуть його

ім’я. — Ма показала на стіну з двома відносно свіжими написами. Талавір

прочитав «Ма», а трохи нижче «Бекир». Вони були останніми, хто знайшов дім в

Ак-Шеїх.

Ма помітила його обпечені руки й почала порпатися в сумці. Нагорі гуло

так, що Талавір відчував тремтіння кам’яних стін. Двері здригалися, скрипіли, іноді тонко підвивав копек.

— Може, покликати його сюди?

— Він не піде. Боїться цього місця. — Ма дістала із сумки банку й

відкрутила кришку.

Підвалом рознісся гидкий сморід. Пальцем зачерпнула мастило й

торкнулася опіків на долоні Талавіра. Вона хотіла здаватися спокійною, але її

обличчя було блідим і напруженим.

— Ти знаєш, що з моїм сином?

— На юрту Азіза-баби напало скажене Дерево Болю. Здається, малого

трохи зачепило. Але його забрала одна із закутаних жінок.

— Зачепило? Тобто? Пагони, що я бачила, були просякнуті суєром. Кожен

доторк несе мутації.

— З ним усе буде добре. Він дуже сміливий. Допомагав мені зі скаженим

корінням.

У Ма витягнулось обличчя, у якому було нерозуміння, як він дозволив

хлопчику битися, ще й постраждати, так що Талавіру довелося виправдовуватися:

— Я не побачив, куди вони пішли, бо довелося витягати дочок Тітки

Вальки з полум’я.

— Ага, — з недовірою хмикнула Ма.

— Не віриш? Думаєш, Старші Брати можуть лише вбивати?

Напружені кутики губ, гнівний блиск очей під напівприкритими віями

говорили про те, що саме так вона й думає.

— Слухай, я не знаю, що вони й що ми тобі зробили, але я тут не через

тебе. Якась частина Талавіра хотіла заперечити, сказати щось тепліше, торкнутися її руки, заспокоїти, але він не зміг. На мить запанувала така тиша, що

він почув її дихання. Ма сиділа зовсім близько, вони торкалися плечами. Попри

те, що шкіру Талавіра в багатьох місцях пекло від вогню, у місці доторку до руки

Ма бігали холодні солодкі сироти.

— Як ти почуваєшся? — запитала жінка й чомусь подивилася на манкура.

— Він теж нахапався диму, — спробував пожартувати Талавір. — Белокун

не підглядає, якщо ти про це.

Вуста Ма ледь помітно здригнулися. Але Талавір не встиг побачити

усмішку. Жінка знову полізла до сумки.

— Було б непогано взяти аналіз. Це ж твоя перша буря? Визначення дози

суєру в організмі дає можливість спрогнозувати його дію. Краще це зробити

одразу, завтра може бути пізно.

Талавір її не дослухав. Йому згадалися слова Тітки Вальки.

— Ваша відьма сказала, що завтра мене віддадуть джадалу, а потім

порадила втікати, щоб не скінчити, як Рябов. Що має статися завтра?

— Ніч світіння Йилдиз, — голос Ма змінився. Тон не віщував нічого

доброго. — В Ак-Шеїх вірять, що цієї ночі джадал виходить із будинку Сєрова.

Тому саме на завтра призначений Андир-Шопай. Але я не розумію, до чого тут

ти. Зварять бідну дівчинку. — Ма нарешті знайшла те, що шукала.

— Хто такий джадал?

— Я ніколи його не бачила. — У руках Ма опинився старовинний скляний

шприц, вона спробувала засукати Талавірові рукав.

Він перехопив її руку.

— Але ти не заперечуєш, що він існує?

— Я не знавець місцевих легенд, але в Ак-Шеїх кажуть, що в будинку

Сєрова живе зло відтоді, як генерал Сєров — дід дружини бея — розрив Кара-Меркит. Це було за багато років до Спалахів. Старий Сєров щось притяг звідти

додому. Кажуть, із того часу джадал оселився в Ак-Шеїх. Але Рябов — його

перша жертва за багато-багато років.

Очі Талавіра розширилися.