Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

прогнулося. Одна з опорних жердин почала падати в бік Тітки Вальки. Якщо не

втримати стіни, дах завалиться в тріщину й поховає всіх, хто залишився

всередині. Талавір підстрибнув, схопився за край мотузка й потяг на себе.

Долоні запекли.

— Тримай! Тримай, кому кажу! — закричав він відьмі.

Тітка Валька злякано обернулася, перехопила його погляд і наче

прокинулася. Випростала велику руку й зловила іншу мотузку. Їх двох було

замало, щоб стримати юрту від падіння.

«Тікай, ідіоте! — його думками заговорив манкур. — Це лише потвори. Їм

же буде краще, якщо загинуть». На якусь мить Талавір навіть хотів послухатися.

З темряви вискочив мулоголовий. Зупинився й витріщився на пожежу.

— Аслане! — прохрипів Талавір. Дим забивав легені. — Сюди!

Онук Азіза-баби закрутив головою. Нарешті побачив Талавіра.

Талавір уже не міг кричати, але лють у його очах змусила Аслана подолати

страх. Повноважний передав йому мотузку, зірвав із пояса відьми боклагу з

водою й полив собі на голову. В Аслана від здивування відвисла щелепа від

такого нахабного поводження з дорогоцінною рідиною. Він не встиг зреагувати, коли Талавір так само вчинив і з його водою, затулив обличчя рукою й кинувся в

юрту. Манкур, наче безкінечна мігрень, наказував повертатися: «Вони потвори.

Такі самі, яких ти вбивав у Шейх-Елі. Вони вже мертві, і ти помреш!» Талавір

точно не знав, кому саме належали ці думки: Белокуну чи йому.

За димом і сльозами нічого не було видно. Горіло всюди, але тиндик —

кругла дуга, що тримала дах, — залишалася цілою. Ззовні купол тягнули Тітка

Валька та Аслан. Талавір обійшов тріщину.

— Няв! — нарешті почулося від стіни.

Талавір кинувся на звук, відчув запах смаженого м’яса й тихе нявкання з-під килима. Сюди вогонь іще не дістав. Талавір відкинув важке покриття й

побачив трьох жінок, що обійнялися довкола кошика. Їхні обличчя були відкриті.

Навіть крізь дим Талавір побачив зашиті очі й роти.

— Я прийшов вас забрати. Ходімо.

Сестри повернули голови на звук. І Талавір уперше усвідомив завдання —

він мав витягти з полум’я трьох дорослих жінок із зашитими очима — ще й так, щоб не зашкодити огидному коту. Юрта завищала, наче людина в передсмертній

агонії. Талавір озирнувся й побачив пагін, що видерся з тріщини.

— Я тобі так сподобався, що навіть вогонь не бере? — просичав Талавір і

потяг одну із сестер за руку.

Тиндик луснув. Юрта розкрилася, як бутон, і розпалася на дві частини.

Талавір обійняв трьох сестер за плечі й кинувся в інший бік. На голову щось

посипалося. Балка боляче вдарила по карку, за комір впали гарячі жаринки. Ноги

заплуталися в матерчатій стіні. Їх огорнуло запинало, і вони повалилися на

підлогу. Усі спроби вилізти з кокона тільки сплутували руки. Кіт випустив кігті і

несамовито нявчав. І вже коли Талавір подумав, що їм судилося згоріти заживо, відчув, що їх тягнуть. За мить побачив обличчя Тітки Вальки. Вона обережно, як

дитину, витягла кота, якого тримав Талавір, потім підняла дочок. Талавір сів.

Сестри були цілі й навіть не попечені.

У горлі дерло. Манкур вібрував. Долоні пекли, а тіло налилося свинцем.

До нього наблизилося велике кругле обличчя Тітки Вальки. У світлі полум’я

здавалося, що це місяць вийшов із-за хмар. Струмки поту, зафарбовані кною, нагадували криваві патьоки. Там, де шкіра позбулася кольору, виднілися червоні

виразки та готові луснути пухирі. Відьма важко дихала. Підборіддя тряслися, а з

другого рота стікала слина. Вона глянула на дочок, потім на чоловіка й нарешті

розтулила губи:

— Вона наказала мені зіпсувати обличчя Рябова, щоб ти не побачив. У вас

те ж саме обличчя. Його обличчя. Дерево скуштувало твою кров і не хоче, щоб

ти туди зайшов. Дерево охороняє дім. Азіз-баба вже пішов його заспокоїти, —

Тітка Валька голосно вдихнула й подивилася в бік майдану, звідки долинали

тріскіт і шум, немов вулицею рухалася велика незграбна потвора. Талавіру

здалося, що він чує плаксивий голос Гєри Сєрова й стукіт великого тесака. Якщо

хтось і міг зупинити скажене дерево, то це велет Кебап.

— Чиє обличчя? Кого ви ховаєте в будинку?

Тітка Валька схилилася ще нижче, верхній рот опинився на рівні з

манкуром. Талавір уже подумав, що вона, як і Гуль, спробує його вигризти. Але

відьма лише голосно й виразно, наче в слухову трубу, проговорила:

— Завтра його віддадуть джадалу. Усе вже заплановано. Поспішіть.

Довга слина сповзла з товстої губи. Талавір подивився на другий рот. Він

теж ворушився.

— Тікай, інакше загинеш, як Рябов. Не ходи в той дім. — Відьма підвелася

й показала на нижній рот, наче намагаючись сказати, що саме він говорив правду.

Потім кивнула й забрала дочок.

Юрта майже догоріла. Двір спорожнів, пагони завмерли на дні тріщини, а

звуки перемістилися далі. Талавіру здалося, що він на якийсь час відключався.

На подвір’ї закрутився мініатюрний смерч, затягуючи дрібний чорний бруд.

Вітер кинув йому в обличчя жменю піску. На купі вугілля розгорівся та знову

згаснув маленький вогник. Талавір прикрив очі. Його змусило отямитися

штурхання в плече.

Над ним знову хтось схилився. Талавір із подивом упізнав Ма. Вітер кинув

їй у потилицю обгоріле шмаття, але лікарка навіть не помітила.

— Що тут сталося? Де Бекир? Куди пішла Тітка

Валька? Де всі?

Чоловік проковтнув гірку слину й спробував розліпити губи. Ма помітила

жест і наблизила вухо.

— Буря! Треба ховатися, — прошепотів Талавір і закашлявся.

— Я мушу знайти сина.

Ма з тривогою подивилася на вітерець, що дедалі дужчав. Уже за мить він

перетворився на місиво з повітря й мотлоху.

— Дідько! Туди! — вигукнула вона, надягла респіратор і потягнула за

собою