Валерія Дражинська - Я хворий тобою, Валерія Дражинська

Сенсу далі ходити навколо не було. Навіть якщо й випливе її уявна смерть, вона під моїм захистом.

- Чому ж тоді вона сама не розповіла, якщо справа до весілля йде? - зло усміхнулася Катя.

Зрозуміло! Усе ж помста. Так легше.

- Тому й хочу дізнатися.

- Поїхали! - для себе вона вже все вирішила.

- Куди?

- У банк. Там у комірці флешка із записом, де вона сама все розповідає. Боюся, мою розповідь Ви вважатимете вигадкою.

Ми поїхали на моїй машині. Антон слідом на своїй.

- Поки що весь час прямо, - пояснювала вона дорогу.

- Звідки взялася флешка? - поцікавився я.

Катя гірко спробувала розсміятися, але вийшов лише кашель. Відкашлявшись, дістала з сумки сигарети.

- Можна? - я дістав запальничку і дав їй прикурити, - Зараз праворуч. Спочатку мене захоплювала турбота Кирила про свою молодшу сестричку, хоч і двоюрідну. Потім стала напружувати. Слава після закінчення школи навчалася в Англії, приїжджала додому тільки на літні канікули. У цей час уся увага Кирила була до неї, я відходила на другий план. Навіть народження Андрійка не втримало його біля мене, коли вона приїхала вкотре. Ось тоді я й помітила аж ніяк не родинні погляди, які він постійно кидав на неї. Раніше мабуть була сліпа, не помічаючи очевидного. А після пологів, наче прозріння якесь. Та й Слава завжди поводилася незрозуміло, зім'ято. Я до кінця не вірила, що таке можливо, але вирішила зі Славою поговорити. Ще раз направо.

Вона розповідала всю цю несимітницю рівним без емоційним голосом. Тільки тремтіння в руці, яка методично підносила сигарету до губ, видавало хвилювання.

- З Кирилом не могла. Він завжди дуже бурхливо реагував, коли мова заходила про неї. А якби я ще такі підозри висловила... Ліворуч.

- Флешка, - нагадав я, розвертаючись на світлофорі.

- Ах, так... Я вирішила зняти нашу розмову. У випадку, якщо мої підозри якоюсь мірою виправдалися б, я хотіла показати запис свекру. На словах він би мені не повірив. А він один, на мою думку, здатний був розв'язати ту ситуацію, - незрозумілий смішок вирвався в неї, - Максимально для всіх безболісно.

- І як? - я поки що ніяк не реагував на Катині домисли, знаючи, що основне буде далі.

Занадто багато знаків питань було ще в цій історії.

- Скажімо так, у подальших подіях Віктор Володимирович участі не брав.  Он, та синя будівля праворуч.

Повернулася вона досить швидко. Я не поспішаючи увімкнув планшет і вставив у роз'єм накопичувач. Кілька натискань пальцем - півхвилини на екрані довгий коридор якогось ресторану і нарешті Міра переді мною. Камера була в сумці у Каті, яку вона поставила на стіл.

- Можеш перемотати на три хвилини і двадцять п'ять секунд. Там поки що нічого цікавого, - порадила Катя.

"Порадою" я не скористався. Поки дівчата обмінювалися формальними для початку зустрічі фразами, які нічого не означали, я не зводив очей із Міри. Відео знято шість років тому. Як вона з тієї молодої дівчини, що дихає життям, на фотографії за три роки перетворилася на те, що я бачу зараз? Звисла, бліда з потухлим мертвим поглядом. Я намагався вловити хоч тінь емоції, що промайнула на її обличчі. Нуль. Нічого! Відповідала вона на автоматі, ніби заздалегідь завченими фразами.

"- Катю, ти запізнилася, а я не можу довго сидіти. Про що ти хотіла поговорити?" - нарешті по справі запитала Міра.

"- Я не знаю, як почати...," - Катя почала тягнути гуму, але чоловік, що підійшов, змусив її прискоритися:

"- Мирослава Олександрівна, дзвонив Віктор Володимирович і просив Вас приїхати раніше на вечерю".

"- Дякую, Стасе".

"- Знову купа охорони?!" - усміхнулася Катя, але потім різко втягнула і видихнула повітря, "- Гаразд! Я запитаю прямо. У тебе роман із Кирилом?"

Зізнатися, я сам перестав дихати, спостерігаючи, як Міра одразу ж почала сміятися. На очах від сміху виступили сльози. Нормальна реакція невинної людини на звинувачення в інцесті. Якби не одне "але". Сміх був ненатуральним, а сльози дуже навіть.

"- Роман?! Ти серйозно?" - ледве видавила вона.

"- Вибач, знаю, що нерозумно було навіть припустити," - Катя пішла назад, але Міра її перебила:

"- Про який роман тут можна говорити, коли тебе тупо ґвалтують?" - абсолютно спокійно вимовила моя дівчинка. 

Я не пам'ятаю, щоб хоч раз у житті в мене був ступор такого роду.

"- Що?" - тупо перепитала Катя.

Ось тепер у Міри з'явилися емоції - нездоровий блиск в очах. Вона отримувала збочене задоволення, спостерігаючи за реакцією дружини брата.

"- Що?! Ти не думала, що твій обожнюваний чоловік на таке здатний?"

"- Слава, це ж не нормально," - та вже мало не плакала.

"- Що саме? Зґвалтування, довжиною в роки? Чи те, що він мій брат?" - її обличчя знову перетворилося на байдужу маску, "- Можеш не відповідати. Я знаю - для тебе страшніше інцест".