Леся Українка - Том 2

стиха,—

Тепер п’ятеро маєм, а то ж буде сім!

Вже й тепер в лиху пору не раз ми зовсім Без вечері лягаємо. Що ж тут почати?..

Ба! тим гірш! я не винен! Те — богові знати. Чоловікові трудно доходить тих справ.

А нащо ж в тих пискляток бог матір забрав?

Дрібні, дрібні дітки!.. Як тут ладу добитись?

Щоб те все розуміти, то треба учитись.

Тож не скажеш: «Робіте!» малятам таким.

Жінко, йди лиш по їх! страшно ж буде малим,

Як проснуться: самісінькі й мертвая мати!

То ж покійниця стука до нашої хати:

Заберімо у гурт, відчинімо діткам!

На коліна малеча злізатиме нам.

Будуть рідними нашим п’ятьом, будуть жити!

А як прийдеться з нашими вкупі живити Те дівчатко маленьке і тее хлоп’я,

То, дасть бог, більше риби ловитиму я.

Хліб — з водою, робитиму більш, не журися! Так кажу! Йди по їх! Та чого ж ти? Гнівишся? Завжди ти моторніша бувала-таки!»

«Ось! — мовляла, відкривши малих: — ось дітки!»

(З В.Г.)

З «РІГ-ВЕДИ»

ГІМНИ ДО РАННЬОЇ ЗОРІ І

[R. V. і, 123]

В повіз великий богині щасливої впряжені коні.

Всі несмертельні боги посідали в той повіз.

Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі, з лона темноти з’явилася людські оселі красити.

З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека

пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,

будить створіння, найперше приходить на поклики ранні

В наші оселі несмертна зоря завітала,

нашу хвалу прийняла в високостях повітря,

вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішпії скарби.

Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая, линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.

Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти; бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!

Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!

II

[R. V. 1, 113]

Світло лагідне займається, промінням красить всю

землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали; ти ж сповістила, що час нам повстати, життям

утішатись,

час нам приносити жертви і дбати про власний достаток. Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба і до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита І

Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти

вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих

і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяя зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі, бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля, згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні

приходить.

Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних. Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з’явився нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине, день наближається! Час До роботи прийматься! Час

жити!

Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки! Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!

ГІМНИ АГНІ14 І

Батько всієї родини приносить поданки.

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку, в час, як дві матері2 його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуїі. ,

Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі, швидше, все швидше... он кинувсь на нижчії знову. Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать! Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоготить і вирує, ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишає.

1 Агні — вогонь.

2 «Д в і матері» — тож саме ті дві тріски «Афані» та «Праман-та», що з їх витирається святий вогонь.

Мчить наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає. Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи, що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже поданків! Ти маєш прекраснее світло, коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші

благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

II

[R. V. 2, 4]

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду, ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо, він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних. Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя, любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.

От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.

Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо, що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється, й землю він палить, він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирас ростини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе, дай нам хорошу сім’ю і великі достатки!

ГІМН ПРО ПЕРЕМОГУ ІНДРИ НАД АГІ 15 [R. V. 1, 32]

Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі, визволив він з гір небесних потоки... І ринули води...

Як до обори корови біжать, так летять вони в море... Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям! Перед тобою твій ворог зника... Індра вдарив на Врітру, то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним

перуном

він йому тіло розбив. Мов підтяте сокирою древо, долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він, водами вкритий, а там тії води утішили серце,

Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах, отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.

Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..

Соп, вічний сон покрива тепер ворога Ііідрн!..

ГІМН ДО СОНЦЯ IR. V. 1, 50]

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу, коні блискучі несуть його. І перед сонцем, оком світовим, зникають, як