astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Мабуть, що у самому пеклі, - пролунало десь з натовпу.

- Тьху! – з огидою сплюнула Мамуна і разом з іншими кухарями пішла до кухні.

Потрібно було готувати сніданок для обслуговуючого персоналу готельного комплексу та тих нечисленних туристів, які поки зупинилися на цій туристичній базі. У всій цій ситуації її радувало лише те, що наближався новий сезон малих космічних перегонів, а це означало, що у готельному комплексі окрім туристів, лижників та сноубордистів зупиниться ціла купа іншого люду. Тож, потрібно було подбати про додаткові закупи провізії.

Але тепер у неї з’явилися сумніви стосовно того, що можна буде зробити усе так, як завжди. Вона не знала, чого можна було очікувати від нової горе-менеджерки. Хоч неохоче, але Мамуна визнала те, що її критика була конструктивною. Звісно, готелі та зокрема ресторани їхнього туристичного комплексу значно відрізнялись від тих, що знаходилися по сусідству або були розкидані по усьому планетоїді і, на жаль, не найкращим чином. Хоч попередниця довгоногої білявки була непоганим економістом, але на тонкощах готельно-ресторанного бізнесу не зналася.

З такими сумними думками у голові Мамуна разом з іншими кухарями приступила до роботи. Щоб іще більше не псувати собі настрій, вона вирішила не думати про неприємне і зосередитися лише на приготуванні смачного та поживного сніданку, а про усе інше вона обов’язково поспілкується з Тагі, коли та повернеться з міста, а вже разом вони вирішать, як позбутися зухвалої білявки.

А та у цей час взагалі ні про що не думала. Після відновлювальної процедури у медісек-камері та теплого душу, вона насолоджувалася своїм відображенням у дзеркалі. Звісно, воно не було ідеальним, але тепер на неї більше не дивилася жахлива пика якоїсь невідомої потвори, а доволі симпатичне людське обличчя. Дівчині також довелося погодитися з тим, що останнім часом таким вона бачила його нечасто.

Швидко одягнувши свіжий та гарний одяг, Пона вийшла з свого номера у коридор, де на неї чекав завгосп. Зрозумівши, що його нагляд буде серйозним, вона лише знизала плечима і промовила:

- Ходімо.

- Куди? – запитав чоловік, окинувши підозрілим поглядом дівчину з голови до ніг.

- Доставиш мене у сусідній готельно-ресторанний комплекс. Снідати будемо.

- Що?!

- Саме так, - спокійно промовила Пона, дивлячись на спантеличеного завгоспа. – Я зголодніла.

- Тож моя дружина вже готує сніданок. Навіщо летіти до сусідів? – так нічого не міг збагнути Лев.

- Які ж тут усі нетямущі та неквапливі, наче сонні мухи… - пробурчала невдоволено дівчина. А потім вирішила пояснити: - Оскільки, я не встигла «прославитися» у сусідніх готельно-ресторанних комплексах і там про мене поки-що не знають, то я хочу під виглядом звичайної відвідувачки подивитися не лише їхнє ресторанне меню та скуштувати тамтешні ресторанні страви, а якщо пощастить – потрапити до кухні, роздивитися зали та номери, таким чином з’ясувавши, як у них там все влаштовано. Вибач, Лев, але те, що я «отримала у спадок» від попереднього менеджера – «лайно собаче». Справи тут геть кепські і з цією скрутною ситуацією негайно потрібно щось робити. Але як мені усе виправити, якщо нічого не знаю про своїх конкурентів?

- І справді, - чоловік виглядав розгубленим.

- Тоді, чого стоїмо? Карету королеві, - уїдливо промовила Пона, застібаючи свою білу шубку.

- Королеві? – ніяково знизав плечима Лев. Він був вражений різкою зміною у зовнішності та поведінці білявки. А та, справді, наче королева, не поспіхом рушила вперед. Тож, йому нічого не залишалося, як йти разом з нею до виходу з готелю.

Раптом, повз них, наче тінь, прошмигнула дівчина-покоївка разом з візком наповненим робочим приладдям та купою інших речей. Кілька постояльців вже залишили свої номери, тож роботи у неї було вдосталь, тому дівчина почала прибирання у найближчому. До того ж, за кілька годин, у нього повинні були заселитися нові постояльці.

За півгодини впоравшись з першим номером, вона приступила до іншого. На щастя, там усе було на своїх місцях та більш-менш чисто, тому кімната та санвузол не потребували інтенсивного прибирання. Тож дівчина встигла там привести усе до ладу іще до повернення постояльців з ранкової пробіжки.

Наступним був номер Пони, у якому також був справжній розгардіяш: дорогий одяг, взуття, прикраси та косметика валялися скрізь, горлечка порожніх пляшок з-під алкоголю стирчали з-під подушки і увесь цей «натюрморт» у стилі декадансу «прикрашала» ціла купа сигаретних недопалків у горщику з вазоном.

- І чому мене це не дивує? – запитала саму себе дівчина-покоївка і знизала плечима. – Одні крайнощі: тут зупиняються спортсмени або бісові гультяї з усіх закутків Всесвіту. Сподіваюся, що у туалеті немає блювотиння…

Та молода покоївка помилилася – воно там було. Щоб іще більше не псувати собі настрій, дівчина почала з прибирання кімнати, а санвузол вирішила залишити на потім. Хоч вона і не була гидливою, але останнім часом кількість загиджених туалетів була надто великою, а її помічник - робот-прибиральник і досі знаходився у ремонті, тож доводилося усе робити самій і витрачати на прибирання більше часу.

Швидко змінивши постільну білизну, зібравши сміття до корзини та попилососивши килим, вона узялася приводити до ладу розкиданий одяг Пони. Розвішуючи костюми та розкішні сукні у шафі, вона не могла не втриматися, щоб не прикласти одну з них до себе та глянути у дзеркало.

- Вона просто прекрасна, - з захватом промовила дівчина-покоївка ніжно та обережно погладжуючи кінчиками пальців звисаючі нитки з сріблястими блискітками, а коли глянула на своє обличчя, то вмить стала сумною. – Якби не ці кляті зуби та «звіряча» пика…

Потім вона повісила сукню у шафі і приступила до прибирання у туалеті. Інші покоївки терпіти не могли прибирати санвузли, хоча більшу частину роботи замість них робили компактні роботи-прибиральники, тому зазвичай найбрудніші готельні номери залишали їй. Спочатку це злило дівчину, але з часом вона змирилася з своєю лихою долею та намагалася сторонитися людей, щоб зайвий раз не терпіти їхні глузування.