astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Його Високість ніколи не скаржився на мої страви, - почала захищати свій професійний авторитет Мамуна.

- Для мене це немає жодного значення, а тебе не характеризує, як професіонала. Як менеджер, я бачу лише розтрату та непрофесійність, - Пона і далі не зважала на емоції оточуючих її працівників. – Тому, до цього ми іще повернемось… А зараз, я також хотіла б знати, які розваги ви пропонуєте своїм відвідувачам та постояльцям.

- Ну, зазвичай, увечері Тагі танцює стриптиз для усіх бажаючих, - з нотками сорому та зніяковіння пробурмотів світловолосий невисокий чоловік у спортивному костюмі. З виразу його обличчя дівчина зрозуміла, що він справді відчуває сором.

- А якщо серед відвідувачів ресторану чи постояльців є релігійні люди, жінки поважного віку та діти? – Пона стояла поряд з ним зігнувшись, щоб нарешті змогти глянути йому у вічі.

- Тоді, вона танцює танець живота… у пристойному одязі.

- Із цим усе зрозуміло. Робота аніматорів також незадовільна, - невдоволено констатувала дівчина. А потім якось підозріло глянула на чоловіка і запитала: - А хто Ви, власне, такий?

- Тимчасово виконуючий обов’язки менеджера, - ніяково відводячи погляд, відповів чоловік.

- А ім’я у Вас є? – хижо вишкірилася Пона.

- Максим Лайкін.

- І що ж ми будемо робити з усім ЦИМ, Максиме Лайкін? – знову запитала Пона, виразно окинувши поглядом приміщення та усіх присутніх у ньому працівників.

- Тепер, це – твоя проблема, - злорадно вишкірилась Мамуна. – З цієї миті ти – головна тут, тому і «розгрібай» усе.

- Гаразд, - стенула плечима білявка. – Тільки спочатку мені потрібно похмелитися, інакше я не пущу жодного відвідувача до цього «сортиру».

- А якщо я тобі волосся видеру? – Мамуна знову почала «закипати» від люті та роздратування.

- Сядеш за умисні тілесні ушкодження та відшкодуєш мені кілька тисяч міжгалактичних сатів. Заяву у найближчий відділок поліції я можу відправити з допомогою контуру зв’язку. На відміну від тебе, я добре знаю закони та свої права.

- Мені начхати на твою освіченість! Я – сама собі закон! Зараз ти у мене отримаєш «у хвіст та гриву» розпусниця дебела! Ану йди сюди!

- Зараз, тільки спершу від страху у штани нароблю, - уїдливо вишкірилася Пона, коли Мамуна рушила до неї.

- Уб’ю!

- Ну, хоч щось цікаве за увесь цей час… - для захисту Пона стала у бойову стійку так, як колись вчив її старший брат.

- Годі гризтися, наче кішка з собакою! Ану припиніть! Негайно! Швидко відійшли одна від одної! – грізно гаркнув високий чоловік з довгим чорним волоссям. Його гучний бас вмить привернув увагу обох жінок, як і яскраве червоне пончо з китицями, у яке він був одягнений поверх темного теплого одягу.

- Льово, я не можу… Страх, як хочеться віддухопелити це кляте стерво! Аж руки чешуться… - крізь зуби процідила Мамуна.

- Не можна, інакше залишимося не лише без зарплатні, а й без роботи та бізнесу. Не хочеться, щоб Закеріас продав його комусь. Тож, налий їй чарку, а я спробую затягнути її до медісек-камери та в душ. Якщо хтось з гостей та постояльців побачить її страшну пику, то наступного разу не відпочиватиме у нас.

- Але ж вона – п’яниця! Яка із неї може бути користь?!

- Якщо Закеріас вирішив, щоб вона працювала у нас, то значить так треба. Йому краще знати, яка з неї користь, тож вгамуйся та приступай до роботи.

- А похмелитися? – мило вишкірилась Пона і знову всілася на столі.

- Іване, будь ласка, принеси їй «четвертушку» самогону з комори, де я складаю загублені туристами речі. Ту, що я «конфіскував» у Тутмоса, - звернувся чоловік до найближчого офіціанта і той вмить зник за дверима.

- Ось так вже краще… То можу я йти у свій номер?

- Лише у моєму супроводі.

- А це іще з якого дива? І хто ти такий?

- Головний завгосп і за сумісництвом керівник охорони. Тож, без мого дозволу та нагляду ти кроку не ступиш і не зможеш витратити жодного міжгалактичного сата не за призначенням.

Через кілька хвилин прийшов офіціант і приніс невелику пляшку з мутною рідиною та простягнув її Поні.

- Що це таке? – підозріло та з-під чола глянула на випивку дівчина.

- Те, що Ви просили, - спокійно промовив хлопчина.

- А келих де? Я не буду пити це підозріле пійло прямо з пляшки. Я тобі не дешева хвойда з притону! – гаркнула обурено Пона і вихопила пляшку з рук офіціанта.

- Та невже? – уїдливо вишкірилася Мамуна. – Як раз на неї ти зараз схожа. Хоч би блузку нормально застебнула та привела себе до ладу, безсоромна!

- Іване, будь ласка, принеси їй чарку і будемо завершувати увесь цей «балаган», - доволі стримано промовив завгосп, дивлячись на молодого офіціанта. Наступної миті той швидко та мовчки виконав його прохання.

Нарешті похмелившись, Пона з задоволенням крекнула, а потім звеліла завгоспові:

- Веди!

- Куди? – не зрозумів той і розгублено витріщився на білявку.

- До медісек-камери, дурню! Чи ти хочеш, щоб я цілий місяць ходила з побитою пикою і відлякувала залишки тих убогих, які зупинилися у готелі та іноді заходять до цієї нещасної забігайлівки? – запитала Пона, при цьому пильним поглядом роздивляючись усе те, що було на столиках. Оскільки, ніякої їжі вона там не помітила, то вхопила з найближчого коробку з сигаретами та запальничку, які хтось з персоналу необачно там залишив. Закуривши, не поспіхом та з задоволенням випустивши хмару диму і з вдаваним захватом вона промовила: - Ну, це – майже сніданок.

- Йди вже звідси, нечиста сила! – вкотре люто гаркнула Мамуна. – Якщо не поквапишся, то таки отримаєш від мене доброго копняка під зад задля прискорення.

- Неодмінно, - уїдливо промовила дівчина, з презирством дивлячись на кухарку, а потім незграбно розправила свої сплутані довгі золоті локони і рушила слідом за завгоспом.

- Господи, Боже… - почав молитися юний офіціант. – Де хазяїн її знайшов?