Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

- Поїхав перевірити, чи ще хтось не загрузнув у багнюці. Він говорить, що тут таке часто буває, як тільки випадає дощ, - пояснює спокійно. - Завтра зранку нам покажуть іншу дорогу, яка трохи краща. Думаю, до обіду будемо вдома. 

- Це добре, - видихаю з полегшенням. - Мені прикро, що все так сталося. Твоїй машині необхідна хімчистка, та й нам вона не завадить.

- Досить вже себе звинувачувати, - хмуриться Макс. - Я вже говорив, що в цьому немає твоєї провини. До того ж я вже давно не відчував такого припливу адреналіну. Таке враження, наче поруч з тобою я стаю нормальною людиною, а не цинічним адвокатом, яким усі звикли мене бачити. 

- Я можу вважати це компліментом? - і чого це я усміхаюсь як ідіотка? Може, це наслідки стресу? 

- Можеш, - киває Макс. 

Ми випиваємо чай і разом прямуємо у кімнату, де є лише одне ліжко. Воно двоспальне, але не таке велетенське, як у Макса вдома. 

- Я можу спати на підлозі, - заявляє Коршун, помітивши мій ступор.

- Не варто. Я думаю, що ми удвох запросто тут помістимось, - після усього пережитого моя совість не дозволить мені лягати на ліжко, поки Макс буде мучитись на підлозі. 

Займаю один край ліжка та вкриваюсь ковдрою. Коршун робить те ж саме. Я лежу до нього спиною, але спати зовсім не хочеться. 

- Як думаєш, наші рідні будуть нас шукати? - питаю тихо.

- Думаю, що так, - відповідає Макс. - Ніхто ж не знає, куди ми поїхали. Я ніколи нікуди не зникав без попередження. 

- А я часто це робила після смерті мами, - зізнаюся. - Мені було боляче і самотньо. Тато поринув з головою у роботу й не звертав уваги на мої страждання. 

- І де ти була? - цікавиться Макс. 

- Нічого кримінального, Коршун, - хмикаю. - Просто гуляла містом. В той час самотність мене рятувала, а не навпаки. Потім записалась на кондитерські курси - і пішло-поїхало. Звісно, довелося закінчити універ, щоб батько був задоволений, хоча економіка ніколи мені не подобалася. 

- А я завжди мріяв бути адвокатом, - говорить Макс. - Мій батько був майстром у цій справі, і я часто бував у нього на слуханнях. Я любив слідкувати за процесом, особливо за тим, як батько вигравав справу за справою. 

Мені подобається слухати тихий голос Коршуна. Таке враження, що за цей день ми дізналися одне про одного більше, ніж за цілий тиждень спільного життя.

Сама не помічаю, у який момент просто засинаю спокійним сном без сновидінь. Цей день дійсно був багатим на емоції, і, напевно, я ще нескоро забуду все те, що сьогодні сталося. 

А от наступний ранок також розпочався доволі… гаряче. Я знову на грудях у Коршуна, але цього разу ми прокидаємось практично одночасно. Його рука у мене на талії, і тільки-но наші погляди зустрічаються, ми, наче спіймані на гарячому, розходимось на свої кутки ліжка. 

Ніхто з нас ніяк не коментує таке пробудження. Почуваюсь шалено ніяково і, коли Макс залишає кімнату, швидко одягаю свої речі, які встигли висохнути, і прямую за ним.

- Як спалось, закохані? - зовсім ненавмисне підливає олії у вогонь Петро Іванович. Макс поглядає на мене, а я червонію до кінчиків волосся. Коршуну довелося залишитись в одязі, подарованому Петром Івановичем, тому що його речі відновленню не підлягали. 

- Чудово! - хмикає Коршун. - Нам треба в місто повертатись. Покажете дорогу?

- Так, звісно! - чоловік знову сідає у свій трактор, а ми з Максом у його машину, заліплену брудом. Виявляється, є значно коротший шлях до асфальтованої дороги, і тепер я буду їхати тільки ним. 

Перед тим як роз'їхатись, ми ще раз дякуємо Петру Івановичу, і Макс навіть пропонує йому гроші за допомогу. Та чоловік відмовляється і заявляє, що допоміг нам не тому, що хотів заробити, а тому, що ми були в біді.

- А я і не знав, що на світі є ще хороші люди, - дивується Макс, повертаючись за кермо.

- Можливо тому, що хороші живуть ось так, окремо від цивілізації? - цікавлюсь. 

- Можливо, - не сперечається Макс.

Тільки-но ми опиняємось на шосе, наші телефони практично одночасно сповіщають про вхідні повідомлення.

- Почалось! - хмикає Макс і переглядає список тих, хто йому телефонував. Я роблю так само й з жахом розумію, що своїм вчинком змусила хвилюватись не одну людину. 

Ілона, батько, Ніка і кілька незнайомих номерів. Макс телефонує Владу, щоб все пояснити, а от у мене вибір невеликий. Палець завмирає перед номером батька, і доводиться взяти себе в руки, щоб правильно все йому пояснити. 

Відчуваю, скоро розпочнеться справжня буря! І цього разу ніхто мені не допоможе!