Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

Ми з Максимом практично не розмовляли після повернення у місто. Він пояснював Владу ситуацію, що склалася, а я робила те ж саме, тільки з батьком. 

Як виявилося, зустріч між родичами таки відбулася, і батько залишився задоволеним. Ну, звісно, Коршуни - чудові люди, і це одразу видно. Єдине, що його не тішило, - це купа неприємностей, які з'явилися у моєму житті з появою Макса. І як йому пояснити, що проблеми притягує не мій чоловік, а моя неспокійна п'ята точка?

Повернувшись у квартиру, я одразу відправилася в душ, а коли повернулася у кімнату, там на мене чекав сюрприз.

- Що це? - розглядаю відкриту валізу, у яку Макс складає свої речі. 

- У мене літак за три години, - пояснює стримано. 

- І на скільки часу ти летиш? - сідаю на край ліжка й не можу второпати, чому це мені неприємно від того, що Коршун кудись летить. 

- Приблизно тиждень, але це не точно, - відповідає, закриваючи валізу. - Мені треба в душ і ще в офіс заїхати. 

- Я відвезу! - випалюю, не подумавши, і моя пропозиція дивує не лише мене. - Тобто… Якщо ти не проти.

- Не проти, - усміхається і залишає кімнату.

Не можу второпати, що зі мною відбувається. Спочатку сумую, що Коршун кудись там летить, хоча реально радіти треба! А тепер ще й доведеться його проводжати в аеропорт! 

Їхати доводиться моєю машиною, тому що БМВ Макса і машиною назвати важко. Розумію, що на хімчистку її везти доведеться мені і радості цей факт не приносить. 

Поки чоловіка немає, чекаю його біля офісу. Пишу повідомлення Ніці, що абсолютно вільна й вона одразу придумує для нас план дій. Клуби відпадають однозначно, тому що за відсутності Макса хочеться залишатися зразковою дружиною. А от погуляти - залюбки, тільки не сьогодні. 

- Можемо їхати! - Макс повертається за двадцять хвилин, зібраний та серйозний. Ось таким він не сильно мені подобається. Таке враження, наче поруч зі мною зовсім інша людина. 

Весь шлях до аеропорту Макс зосереджено розглядає щось на планшеті і, здається, навіть забув, що я поруч. Від вчорашньої атмосфери не залишилося і сліду, хоча мені хотілося б зближення, а не віддалятись одне від одного. 

- Не проводь мене. Далі я сам, - кидає сухо, коли тільки збираюсь вийти з машини на стоянці аеропорту. Макс дістає з багажника валізу й зупиняється біля мого відчиненого вікна. - Сподіваюсь, мені не доведеться летіти з Праги, щоб врятувати тебе від чергових проблем. 

- Я буду дуже обережною, - мило йому усміхаюсь.

- Сподіваюсь на це, - хмикає. - Бувай, Юле!

- Бувай, Максе!

Він заходить у будівлю аеропорту, а я продовжую сидіти в машині і розглядати людей, які то виходять, то заходять. Всередині двоякі відчуття і я не знаю, що з ними робити. Коршун однозначно мене захопив, і це не дуже добре. Він вміє бути джентльменом і просто хорошим хлопцем. Але разом з тим він жорстокий та самовпевнений адвокат, який нікого й нічого не боїться. 

Щоб розвіятись трохи, їду туди, куди планувала ще вчора. В один з дитячих будинків, яким опікується наш фонд. 

Директор закладу, Олена Андріївна, зустрічає мене радісно. І не тільки вона! Діти біжать мені назустріч і кожен з них навперебій хоче розповісти, як минув їхній час, поки мене не було. Залишаю ключі від машини одній з вихователів і прошу дістати з багажника подарунки, які прикупила дорогою сюди. І хоча цей дитячий будинок на утриманні фонду, я не можу відмовити собі у задоволенні порадувати дітей. 

Кілька годин йде на те, щоб поговорити з ними, пограти і просто приділити свою увагу. Коли ж мене кличе до себе директор, розумію, що є певні питання, які треба вирішити. 

- Юлечко, тут така справа… - Олена Андріївна не може підібрати слова, а я одразу розумію, що вона хоче сказати.

- Потрібні кошти? - питаю прямо.

- Ми збираємось робити ремонт у кухні та спальнях, - пояснює жінка. - Та вже місяців зо два до нас не надходять гроші з фонду. Я чекала, коли ти приїдеш, щоб сказати, тому що твій батько завжди зайнятий, і я не можу до нього додзвонитись. 

- Я зрозуміла. Обов'язково йому передам. Не хвилюйтесь, - насправді я взагалі нічого не розумію. Як взагалі може таке статись, щоб гроші не надійшли? Хіба що їх ніхто не відправляв!

Сідаю у машину й одразу набираю батька. Тільки от він не поспішає мені відповідати. Саме тому вирішую їхати одразу додому, щоб поговорити з ним прямо. Тільки от і там на мене чекає розчарування. 

- Люба, а тато твій з Євою полетіли у Мадрид ще зранку, - пояснює Валентина. - Нова дружина вирішила, що їм терміново треба у відпустку. 

Хочеться лаятись, але я тримаю себе в руках. Можливо, він набере мене сам, коли побачить пропущений виклик.

Тільки от тато не телефонує ні через день, ні через два. Минає практично тиждень, і моє терпіння тріщить по швах. Зате телефонує Макс, практично кожного вечора. І хоча голос у нього втомлений, він знаходить час, щоб запитати, як у мене справи.

Мені кортить розповісти йому про фонд, але я стримую себе. Все-таки у нього і своїх проблем достатньо. До того ж фонд - це надто особисте, і я не хочу ділитись проблемами, які його стосуються, навіть з власним чоловіком.