Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Глава 14.

Лера повільно розплющила очі, звільняючись з полону сну. Крізь маленькі щілини в намет проникали тонкі промінчики ранкового сонця. Лера помітила, що лежить в обіймах Влада, на його плечі. Дівчина поворухнулася і відчула, як тепла чоловіча долоня лагідно пройшлася по її спині під тонкою ковдрою. Шкіра враз вкрилася гарячими мурашками. Лера міцніше притиснулася до Влада і з посмішкою поклала руку на його груди, прикриті сірою футболкою.

— Доброго ранку, — Влад з ніжністю торкнувся губами її чола.

— Доброго, — промуркотіла Лера. — Я всю ніч на тобі лежала?

— Я старанно беріг тебе від ведмедів. Як спалося?

— Дуже добре. Не хочеться вставати. Так затишно поруч з тобою.

Тіло трохи заніміло від довгого лежання в одному положенні, а ліву ступню почало неприємно поколювати крихітними колючками. Лера поморщилася та повільно зігнула ногу, обережно закидаючи її на Влада під ковдрою. І майже одразу вперлася коліном в щось тверде та продовгувате. Влад дивно напружився і зітхнув. Його долоня опустилася вниз і легенько стиснула дівочу сідницю, прикриту короткими шортами.

— Ти ліхтарик в кишеню поклав? — Лера опустила руку під ковдру, намацала тверду продовгувату перепону, на яку натрапила коліном і впевнено обхопила її пальчиками крізь тканину джинсових шортів Влада. — Давай я витягну.

— Леро, — Влад зі свистом втягнув в себе повітря. — То не ліхтарик.

— А що?

— Дещо… інше, Леро.

Заспаному мозку знадобилося кілька секунд, щоб проаналізувати ситуацію. І коли це нарешті сталося Лера наче ошпарена відскочила від Влада.

— Божечки! — вигукнула вона. — Вибач, я…

— Все гаразд, — Влад тихо засміявся і повільно сів, спостерігаючи за збентеженим обличчям дівчини. — Це було приємно. Але трохи… ризиковано.

— Смішно тобі? А я від сорому згораю!

— Нема чого соромитись. Сприймай це як комплімент від мене.

— Дуже красномовний комплімент! — буркнула дівчина.

— І щирий, — Влад посміхнувся, вибрався з-під ковдри та підхопив рушник. — Піду скупаюся та охолону. Щоб не бентежити тебе своїм «компліментом».

— Божечки, Владику!

Влад знову засміявся і вислизнув з намету. Обличчя досі палало вогнем, але Лера помітила, що теж посміхається. З Владом вже було стільки інтимних моментів. Спогади про них щоразу нагрівали живіт рідким полум’ям. І як тепер забути те, що вдалося відчути пальцями? Лера важко перевела подих. Мабуть, доведеться теж скупатися в озері, щоб охолонути.

Новий день видався ще спекотнішим. Після сніданку та веселої прогулянки мальовничою місцевістю вся компанія повернулася до озера. Залишивши Влада та Женю купатися, Лера та Аня вийшли з води, щоб позасмагати. Дівчата відійшли убік від пляжу і розстелили рушники на м’якій траві, яка вкривала берег. Тут він височів над водою різким обривом висотою в пару метрів.

— Щось Ігоря не видно, — промовила Лера, витягнувшись на своєму рушнику.

— Бачила його пару годин тому, — хмикнула Аня. — Пом’ятий весь. Подався кудись уздовж берега разом з пляшкою коньяку.

— Як можна заливати в себе стільки алкоголю? — Лера сіла і перевела погляд на пляж, який тепер був порожнім. — Куди всі поділися?

— Мабуть, пішли до наметів. Дмитро кликав на волейбол, — Аня повернула голову убік і посміхнулася. — А от і наші хлопці!

Влад і Женя дійсно наближалися до берега. Вони досі були в купальних шортах. Лера закусила губу, зупинивши погляд на міцних грудях Влада. Яскраве сонце вже вкрило його шкіру легкою засмагою, яка виглядала дуже сексуально.

— Дівчата, у волейбол не хочете? — Женя присів навпочіпки поруч з Анею, яка лежала на спині та лагідно провів кінчиками пальців по її животу.

— Ми краще позасмагаємо ще трохи, — посміхнулася йому Аня.

— Підеш у волейбол грати? — Лера підвелася на ноги та поклала долоні на теплі груди Влада, який обійняв її обома руками.

— Ні, краще з тобою побуду, — Влад перевів погляд на її оголене плече, ніжно торкнувшись його пальцями. — Шкіра почервоніла. У тебе є крем від сонця?

— Так, в наметі. У боковій кишені сумки.

— Я принесу, — Влад випустив дівчину з обіймів і поглянув на Женю, який вже встав на ноги. — Жень, а ти на волейбол?

Хлопці разом рушили до наметів. Лера провела їх поглядом і підійшла до краю берега, розвертаючись обличчям до озера. Поверхня води була спокійною і відзеркалювала чисте блакитне небо, вкрите пухнастими хмаринками.

— Стає душно, — озвалася позаду Аня. — Може гроза буде?

— Опа-па! Привіт, красуні! — пролунав поруч різкий чоловічий голос.

Лера озирнулася і побачила Ігоря, який хитаючись наближався до неї. В його руці була майже порожня пляшка з-під коньяку. Затуманений алкоголем погляд Ігоря хтиво пройшовся фігурою Лери, обмацуючи кожен вигин.

— Знову набрався? — Аня різко сіла на рушнику. — Ігорю, краще вали звідси! 

— Ань, ходімо до наших хлопців, — Лера рішуче зробила крок до подруги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍