Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

виконання зобов'язання, на односторонню відмову від договору, якщо кредитор має право відмовитися від прийняття виконання (що з урахуванням змісту зобов'язання може привести до його припинення), позов про припинення правовідносин (зобов'язання, договору) може бути пред'явлений та задоволений за умови, що інша сторона не визнає чи оспорює право особи на припинення правовідносин (зобов'язання, договору) шляхом здійснення одностороннього правочину. Якщо ж таких обставин немає або відсутні докази, що обґрунтовують позов, виникають процесуальні перешкоди для захисту цивільного права. Стаття 119 ЦПК [44] і ст. 54 ГПК [31] вимагають, щоб в позовній заяві містився виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначення доказів, що обґрунтовують позов. Якщо позовна заява не відповідає цим правилам, вона підлягає поверненню безумовно (п. 3 частини першої ст. 63 ГПК) або за умови невиправлення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк (ст. 121 ЦПК). Після порушення провадження у справі відсутність обставин, що можуть бути підставою для задоволення позову, дає суду право припинити провадження тільки в господарському суді (підпункт 11 п. 1 частини першої ст. 80 ГПК). Неспеціалізований суд загальної юрисдикції за таких обставин припинити провадження у справі не має права, а повинен вирішити спір по суті. Відсутність доказів також не дає права суду припинити провадження у справі, а є підставою для відмови в позові.

22. Способом захисту цивільних прав визнається відшкодування збитків (ст. 22 ЦК). Стаття 394 ЦК встановлює правило про компенсацію, на яку має право власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель, якщо в результаті діяльності підприємства знизився рівень екологічної, шумової захищеності території, погіршились природні властивості землі. Хоч ця стаття і має заголовок «Відшкодування шкоди...», все ж в тексті статті мова йде про компенсацію. Та й за характером відносин слід зробити висновок про те, що в цьому випадку на користь особи стягується не шкода (збитки), як вона визначена в ст. 22 ЦК, а дещо інші кошти, розмір яких не може обчислюватись так, як обчислюється розмір збитків. Тому компенсацію, передбачену ст. 394 ЦК, не слід визнавати різновидом збитків. Таке визнання призвело б до ускладнення і навіть до унеможливлення захисту права на підставі ст. 394 ЦК.

Поряд з відшкодуванням збитків ст. 16 ЦК встановлює і такий спосіб захисту права, як інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ст. 1192 ЦК шкода може бути відшкодована в натурі шляхом передання речі того ж роду і якості, полагодження пошкодженої речі тощо. На органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування також може бути в порядку захисту права власності покладено обов'язок відновлення становища, що існувало до порушення права (ч. 2 ст. 393 ЦК). Воно не може бути здійснене інакше, ніж шляхом передання речі того ж роду і якості або полагодження речі.

23. Особа може захищати свої цивільні права шляхом пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК).

24. Стаття 55 Конституції [1] гарантує громадянам право на оскарження в суді рішень, дій і бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З урахуванням цього в п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК формулюється загальне правило про можливість пред'явлення на захист порушеного цивільного права вимоги про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Стаття 21 ЦК конкретизує положення про захист цивільних прав, порушених незаконними правовими актами.

25. Передбачається можливість захисту цивільного права або інтересу особи іншими способами, що встановлені договором або законом. Цивільний кодекс передбачає можливість пред'явлення вимоги про відшкодування витрат, зазнаних при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (ст. 1164), про відшкодування шкоди, якої особа зазнала при рятуванні здоров'я та життя іншої особи (ст. 1161) тощо. Разом з конкретним визначенням способів захисту права законодавець використовує й інші методи встановлення способів захисту цивільного права, що порушене, оспорюється або не визнається. Зокрема, стосовно права власності законодавець у ст. 386 — 390, 392 ЦК ретельно виписує способи його захисту, але ж в ст. 391 ЦК формулює досить загальне правило про можливість захисту права власності шляхом пред'явлення вимоги про усунення перешкод у здійсненні не тільки права користування, а і права розпоряджання майном.

Способи захисту права інтелектуальної власності на компонування інтегральних мікросхем визначаються в ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист прав на топографії інтегральних мікросхем» [119]. Серед них такі, як «встановлення факту використання топографії інтегральних мікросхем», «встановлення власника свідоцтва». На думку авторів, це — не зовсім коректні положення. Вони не можуть ігноруватись судами. Але все-таки з урахуванням процесуального законодавства слід зробити висновок про те, що встановлення фактів — це не спосіб захисту права, а оскільки шляхом встановлення фактів лише обґрунтовується рішення суду про захист права, формулювання «встановлення власника свідоцтва» доцільно тлумачити як визнання особи власником свідоцтва.

Стосовно особистих немайнових прав встановлюються ще більш широкі можливості для вибору управненою особою способів їх захисту. Передбачається, що вони можуть захищатись способами, не тільки передбаченими законом, а й такими, що відповідають змісту порушеного права, способу та наслідкам порушення (ч. 2 ст. 274 ЦК). Це зазначення звертає на себе увагу тому, що там, де законодавець не допускав думки про можливість залишити цивільне право особи без захисту, він не став обмежувати способи захисту права цивільного тими способами, вичерпні переліки яких встановлюються законом. Стосовно ж майнових прав законодавець визнав за необхідне обмежити способи захисту права, передбаченими законом і договором. Таке ж обмеження встановлено і ч. 2 ст. 20 ГК [42], п. «д» ч. 3 ст. 152 ЗК [38], абзацом першим ст. 18 СК [39]. Нарешті, і ст. 4 Цивільного процесуального кодексу [44] передбачає, що суд здійснює захист прав у спосіб, визначений законом. Різниця між ст. 16 ЦК, ст. 18 СК, з одного боку, та ст. 152 ЗК, ст. 20 ГК, з іншого боку, полягає лише у визнанні можливості встановлення способів захисту права договором. Більш демократичні Цивільний та Сімейний кодекси допускають можливість встановлення договором способів захисту права. Такі, що тяжіють до публічності та авторитаризму, Земельний та Господарський кодекси не передбачають встановлення договором способів захисту суб'єктивних прав. Між тим, таке обмеження