Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

як його визнання і не можуть кваліфікуватись як неприпустиме поширювальне тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК. Зауважимо, що абзац другий ч. 2 ст. 20 ГК [42] вказує на можливість пред'явлення вимоги про визнання не тільки наявності, а і відсутності права. На жаль, судова практика протягом тривалого часу була схильна до обмежувального тлумачення поняття визнання права, що зрештою веде до обмеження доступу до правосуддя.

11. Суб'єктивне цивільне право — це приватне право. Тому суб'єкт, якому це право належить, вправі сам визначити межі і спосіб захисту свого права, якщо воно порушене, з урахуванням Характеру допущених невизнання, оспорювання або порушення права. Тому суб'єкт не може, наприклад, вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння (відновлення становища, яке існувало до порушення права), якщо право володіння не порушувалося. Але при порушенні права володіння він може пред'явити лише вимогу про визнання права володіння (або всього права, комплексу прав, в який входить право володіння). Суб'єкт сам вирішує питання про те, слід йому на даному етапі витребувати майно у незаконного володільця чи ні.

Позов про визнання права може бути пред'явлений навіть і тоді, коли правовідносини, у зміст яких входило суб'єктивне право, про захист якого йде мова, вже припинились, але сторона заперечує факт його (права) існування в минулому.

12. Позови про визнання ще не порушеного права (такого, що не визнається чи оспорюється) можуть пред'являтися, а відповідні вимоги позивачів повинні задовольнятися незалежно від строку позовної давності. Якщо право не порушене, перебіг строку позовної давності не починався (ст. 261 ЦК). Коли ж суб'єктивне цивільне право вже порушене, позов про визнання права може бути пред'явлений у межах встановлених строків позовної давності, якщо тільки закон не допускає можливості захисту права в суді без обмеження строком позовної давності.

13. Якщо суд задовольняє позовні вимоги про визнання права або іншу подібну вимогу, рішення суду зазвичай не підлягає примусовому виконанню, оскільки виконання такого рішення суду не передбачає вчинення будь-яких дій.

14. З огляду на поширеність позовів про визнання правочинів недійсними законодавець в п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК виокремлює такий спосіб захисту права, як визнання правочину недійсним.

15. У порядку захисту права можливе пред'явлення вимоги про припинення дій, що порушують право. Стаття 52 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176] передбачає такі способи припинення дій, які порушують авторські або суміжні права, як заборона опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску відеограм, фонограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення контрафактних примірників творів тощо.

З метою припинення дій, що порушують право, ст. 21 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119] встановлює, що відповідні особи можуть вимагати знищення або відчуження всіх інтегральних мікросхем (ІМС), виготовлених з порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС, а також фотошаблонів, шарів топографії, технічної документації, іншої інформації на матеріальному носії про цю топографію і засобів, необхідних для виготовлення цієї ІМС.

Власник свідоцтва на використання зазначення походження товару може вимагати вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження (ст. 24 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [133]). Це — також різновид вимоги про припинення дій, які порушують право.

16. У порядку захисту права суд вправі відновити становище, яке існувало до порушення права, шляхом покладення на відповідача обов'язку повернути позивачеві річ, передати (перерахувати, повернути) грошову суму, усунути перешкоди у користуванні майном, відшкодувати шкоду в натурі тощо.

Різновидом відновлення стану, який існував до порушення права, є повернення сторін до попереднього майнового становища у випадках визнання правочинів недійсними.

17. Питання присудження до виконання обов'язку в натурі стосовно до зобов'язань більш докладно врегульовані ст. 620 ЦК. Однак проблематика присудження до виконання в натурі не вичерпується присудженням до виконання в натурі обов'язків, що входять до змісту зобов'язань, окремим видам яких присвячені глави 54 — 77 ЦК. Можливе присудження до виконання в натурі цивільно-правових обов'язків, що виникають на ранніх стадіях розвитку майнових відносин, які регулюються цивільним законодавством. Присудження до виконання обов'язків в натурі може проявлятися, зокрема, в спонуканні до укладення договору, якщо такий обов'язок на особу прямо чи непрямо покладено законодавством, а вона ухиляється від його виконання. В умовах формування ринкової економіки майнові відносини будуються на основі вільного волевиявлення суб'єктів. У той же час з різних причин визнається можливим в окремих випадках примушувати суб'єктів до укладення договорів.

18. Оскільки у більшості випадків цивільні правовідносини виникають із договорів, захист суб'єктивних цивільних прав шляхом зміни чи припинення правовідносин здійснюється, частіше за все, шляхом пред'явлення позовів про зміну, розірвання (припинення) договорів. Однак закон не перешкоджає пред'явленню вимоги про зміну чи припинення правовідносин і в тих випадках, коли їх підставою є не договір, а інший юридичний факт.

19. Вимоги про зміну чи припинення правовідносин слід відрізняти від позовів про визнання правочинів недійсними, про визнання того факту, що правовідносини не виникли, про визнання договору неукладеним тощо. В останніх та подібних випадках правовідносини не припиняються, а визнається, що вони і зовсім не виникали, не існували, або що суб'єкти помилково сприйняли юридично байдужий факт як факт юридичний. Тим часом не лише в актах правозастосування, а і в законі можна зустріти формулювання, в яких не проводиться розмежування між розірванням договору і визнанням правочину недійсним. Так, ч. 5 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» [110] передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірваний чи визнаний недійсним за рішенням суду у випадку невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки. За викладених тут обставин визнання договору недійсним неможливе, а розірвання договору є цілком припустимим.

20. Зміна чи припинення правовідносин означає примусове, з використанням публічних процедур, нав'язування волі суб'єктам цивільних правовідносин, яке принципово непритаманне природі цивільного права. Однак це визнається допустимим, оскільки спричинено потребами захисту цивільного права інших осіб.

21. Якщо сторона має право на односторонню відмову від