Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

Артур повернувся до свого дому, а потім біля входу довго обтрушувався від снігу. У квартирі смачно пахло, і блищала вогнями святкова ялинка.

***

Новий Рік в родині Котляревських зустрічали з прихованою печаллю, але старалися триматися. Гостей не запрошували. Проте Костянтин Васильович просив, щоб на ситуацію в домі уваги не звертали і вимагав дотримання всіх традиційних атрибутів свята.

Ялинка була вбрана і виблискувала золотими намистами, гірляндами і сріблястим «дощиком».

Кіра весь вечір просиділа з батьком, який, під звуки концерту з телевізора, поступово домалював засніжений дворик. Відрадити його від цього заняття було немислимо - старший Котляревський був твердий і впертий. Сваритися і лаятися в свято не хотілося.

За хвилину до Нового Року таємниче зникло світло, залишилися тільки мерехтливі ялинкові вогники, і, рівно о дванадцятій годині, люстра спалахнула знову.

Новий рік зустріли оплесками і дзвоном келихів, в яких іскрилося і шуміло вино. Потім настав кульмінаційний момент - був розрізаний новорічний пиріг «Василопіта». Це було коронна страва Гери Леонідівни, гречанки за походженням.

Кіра знала, що перший шматок пирога завжди призначається Христу і Богоматері, другий - для дому та полів. Потім отримували по старшинству - Костянтин Васильович, Гера Леонідівна і Кіра. Щасливчиком в новому році буде той, хто знайде в своєму шматку флурі - запечену монетку, загорнуту в фольгу. В цьому році вперше в житті ця монетка дісталася Кірі! Вона зніяковіло посміхнулася, а потім гордо підняла монетку вгору!

***

Після зустрічі Нового року сімейство Воїнових вийшло на нічну прогулянку.

Аркадій Миколайович із задоволенням казав, поплескуючи в рукавиці:

- Рік закінчується, інший починається... Такий мороз, що зірки танцюють!

Грали в сніжки і ліпили сніговика. Мимо проходили щасливі усміхнені люди з бенгальськими вогнями і хлопавками і говорили: «З Новим роком, з новим щастям!»

І сон, який настав після такого свята у Артура і Вані був  щасливим і безтурботним.

В ту ж саму новорічну ніч вузенькими вуличками, минаючи галасливі компанії, крокував, спираючись на тростину, самотній чоловік в довгому пальті. Найчастіше він дивився вгору, ніби сумуючи про щось, і небо тоді вибухало феєрверком тисяч зірок.  А коли чоловік опускав погляд, щоб розрізнити дорогу і не потрапити в замет, небесне склепіння тут же заволікало сивими хмарами.

Сніг тьмяно мерехтів під щедрим чарівним світлом, що лилося з вікон, в яких виблискували ошатні ялинки і електричне світло гірлянд.

Перехожий дивився на ласкаву пелену снігу, що покрив черепичні дахи будинків, відчував биття сердець за цими стінами. Часом щось змушувало його зупинитися. Він, мовчки дивлячись на вікно, малював тростиною фігуру на снігу, а потім неквапливо йшов далі.

І ось закружляв в повітрі сніг, осідаючи на пальто, роблячи його важким, і крок чоловіка невпевненим. Він явно втомився, але трохи додав ходу...

Лише в одинадцятій годині він потрапив в свою кімнату, яку знімав майже під самим дахом в будинку з вежею.

***

Ранок нового дня зустрів Івася тендітною тишею. Самотньо стояла в сірій напівтемряві ялинка, тихо подзвонюючи іграшками. На дивані, розкинувши руки, безтурботно спав його старший брат Артур.

Збігавши на кухню і нашвидку перекусивши, Івась накинув пальто і, прихопивши ковзани, помчав на свіже повітря. З похилих дахів сипався густий сніг.

Він часто вибирав для катання невелику вулицю Розквітлих Троянд покриту сніговою ковдрою, ущільнену колесами автівок.

Начепивши ковзани, Івась помчав по білому покривалу, виписуючи піруети.

Він не встиг доїхати до кінця вулиці, як з-за повороту, майже безшумно, вискочив розкішний автомобіль. Івась намагався завернути вбік, але величезна машини була поруч! Удар... Коли він прийшов до тями, то вже лежав у машині на задньому сидінні.

Над ним схилилося красиве жіноче обличчя.

- Хлопчик, що з тобою? Тобі зле? Як ти себе почуваєш?

Але свідомість Вані затуманилось, і він провалився в небуття.

***

Наступного вечора Костянтин Васильович Котляревський закінчив картину засніженого дворика. Радість була на душі у художника, хоча він відчував, як життя поступово залишає його тіло. Всі останні сили він віддав улюбленій справі…

Глибокої ночі він раптово прокинувся, як ніби хтось розбудив його. Дружини поруч не було - напевно вона заснула в кімнаті Кіри. Стояла тиша, здавалося було чутно, як падають за вікном сніжинки. У напівтемряві кімнати виднілися застиглі, холодні картини - його роботи.

Котляревський обережно піднявся і став повільно одягатися. Тримаючись за стіни, намагаючись ступати якомога тихіше, він вмився холодною водою, неквапно надів пальто, обережно відчинив двері і вийшов назовні. Спускався по сходах з останніх сил, тримаючись за поручні.

 На дворі панувала біла ніч, ніби в тонкому диму. Костянтин Васильович рукавом очистив лавку від снігу і спиною опустився на холодні льодисті дошки. Перед його поглядом стояло синє небо, сріблилися сузір'я, за хмарою тремтів місяць.