Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Прекрасно! Ви кількома реченнями точно схарактеризували ціле життя та навіть свої плани на майбутнє. Для роботи, яку я збираюся Вам запропонувати - це просто неоціненне надбання. Бо опис наших товарів, то робота дистриб’юторів. А Ваша діяльність буде полягати в тому аби допомогти мені не з’їхати з глузду серед дзвінків та презентацій. Згодом на Вас ляже координація роботи київського офісу, в мою відсутність. Це дуже важливо, бо мій робочий світ функціонує між двох півкуль. І частенько звичайної доби не вистачає. Я намагаюся охопити все, але якщо Ви погодитеся мені допомагати, я буду дуже радий, – знову щиро посміхнувся чоловік.

– Вибачте, Богдане, але Ви зовсім нічого не сказали про напрямок Вашої діяльності, – вирішила проекзаменувати його.

– Невже? Щиро перепрошую! Просто мені здалося, що та дівчина з клубу про нашу продукцію Вам вже розповідала. Я їй презентував традиційний стартовий набір товарів і вона, по-моєму, була в захваті.

– Хм! Вероніка - дівчина щира, але в неї мозок трішки розпорошений у всі боки. Не повірите та вона мені не часто телефонує. Напередодні в її клубі я була вперше у житті, – зізнаюся закордонному магнату.

– Дивовижно! То може це доля, що я Вас побачив? Адже теж випадково опинився серед відвідувачів. Ну добре, я розповім Вам так, як робимо це на презентаціях. Я представляю міжнародну компанію Inwey – прямі продажі номер один у всьому світі. Народилася вона в США. Її найпопулярніші напрямки - це вітамінні  дієтичні добавки. Є ще система очищення води та побутова хімія. Але гордість бренду –  лінія косметики й догляду для жінок. Ми вже маємо офіси в Дніпрі, Одесі та Львові. До речі, Львів – моє рідне місто. Там я народився і ходив до школи. Та з сімнадцяти років перебрався до Нью-Йорка. Туди пізніше зманив батьків. Але за Львовом ми всі дуже сумуємо. Бачите, Злато, я не зміг так лаконічно, як Ви описати мій світ.

Я уважно вислухала «презентацію» й зрозуміла, що Він мені підходить. О, Господи! Я хотіла сказати, що мені підходить робота в Його компанії, тільки й по всьому. Адже цей пан точно одружений і щасливий. Просто таку інформацію глянцевий принц на люди не виносить. Та й не повинен він звітувати про сімейний стан перед дівчиськом, яке прийматиме дзвінки в одному з його офісів. Але дізнатися хочеться!

Та Шеремет продовжив:

– У нас раніше був офіс у Києві. Але тоді у мого попередника бізнес не склався й він на деякий час зник. Знайшовся пізніше в Ізраїлі. Натомість у столичного філіалу виявилося багато боргів. Без хвастощів скажу, що я так не працюю. Моя життєва позиція – це відповідальність перед людьми. Та й залишатися винним комусь, геть образливо. Що тепер скажете, Злато? Чи можна нас привітати з майбутньою співпрацею? – вчергове продемонстрував свою ідеально  білосніжну посмішку чоловік.

– Скажу, що готова спробувати, Богдане. Чи краще звертатися «містере Шеремет»? – показала й свої рівненькі зубки претендентка.

– Ні в якому разі! Містер я там, за океаном. А тут, серед своїх, я завжди намагаюся бути тим хлопцем, що навчався у львівській школі.

– Добре, я це запам’ятаю,– розчулено посміхнулась я, адже його щира відповідь не могла не сподобатися. – То куди й коли мені виходити на роботу?

– Та хоч зараз. Ми орендували частину тридцятого поверху в Гулівері. Дуже зручне місце. Раніше я про таке навіть мріяти не смів, але тепер в захваті від київських бізнес-центрів. Поїдемо? Побачите своє робоче місце. А завтра зранку почнете обживатися, – м’яко запропонував мені (не)містер Шеремет подорож у його світ і я знову погодилася.

Наразі він запросив мене в авто, в якому я ще ніколи не їздила. Ні, у мого тата наскільки пам’ятаю, завжди була якась машина, але Porsche-911 не так вже й часто ганяють вулицями Києва. Та й в офісних приміщеннях величезної скляної споруди нашого Гулівера я ще ніколи не бувала. Заходила колись до супермаркету на першому поверсі й на тому знайомство з гордістю столичних будівельників у мене закінчувалось. А сьогодні мій майбутній бос провів невеличкий екскурс по тридцятому поверху й ми розпрощалися до завтра.

Я неквапливо йшла рідним Хрещатиком у бік дому й раптом зрозуміла, що безглуздо посміхаюся. Не знаю чому та на душі було дуже хороше. Звісно через те, що все-таки знайшла роботу, хоч і за допомогою Вероніки. Але пояснити: чому всередині вирує невідома радість, я навіть не намагалася.

Розділ 5. Вершина світу

Настав сонячний осінній ранок мого першого робочого дня в Inwey. Вчора, коли пан Шеремет знайомив з офісом, мені тут дійсно сподобалося. А ще як раніше телефонувала різним телепням, аби вибити собі хоч якесь місце під сонцем, то навіть не здогадувалася, що подарує омріяну роботу мені колишня однокласниця.

Приймальня компанії наче уособлювала небесну вітальню. Тут через величезні вікна лилося стільки світла, що місце сприймалося як вхід до раю. Може тому у своїх думках я мимоволі нарекла зону майбутньої діяльності «вершиною світу».

Мій робочий стіл більше скидався на пульт управління в космічному кораблі. Це був об’ємний овал, з масою різних функцій. Швидкісний комп’ютер, системно з’єднаний з усіма підрозділами, вражав надсучасним програмним забезпеченням. Та й інші вмонтовані пристрої додавали натхнення працювати якісно й продуктивно.

Пана Шеремета в офісі зранку ще не було. Бос з’явився трішки пізніше, тримаючи в руці красивий букет з різнобарвних квітів. Як він здогадався, що я люблю саме такі? Терпіти не можу, коли дарують мітлу з одноманіття так, наче я двірник та збираюся цим предметом підмітати вулицю.

А з нинішньої клумби на мене споглядали лілеї з ромашками, хризантеми з гіацинтами та ще багато невідомих мені творінь природи, якісно складених до купи талановитою флористкою.

На доглянутому обличчі  Шеремета не було й тіні втоми від сну. Здавалося, що цей чоловік зроблений з якогось суперматеріалу, котрий дозволяє йому безперервно сяяти.

– Вітаю з першим робочим днем, моя помічнице! – скромно вручив він мені дивоцвіт та доповнив: – Глеки он у тій шафі, в стіні. Натиснеш  ручку, стелаж сам відчиниться. А потім зайдеш до мене, я буду потихеньку пояснювати тобі наші справи. Мені скоро летіти з презентаціями по Європі, а ти залишишся на господарстві. Треба, щоб була готова.

– Дякую за квіти й довіру! – вдихнула я ніжний аромат та підсвідомо пригорнула їх до грудей. Можливо мені здалося, але врівноважений погляд Шеремета, від такої реакції на його подарунок, дещо захмелів.

Ну, а моє внутрішнє піднесення від слів «моя помічнице» годі й коментувати. Я забула про слово «помічниця» й чула лише «моя»... Звісно інстинкти дурної дівчини не вкладалися ні в які норми моралі й тому я з усієї сили намагалася приховати емоції. А ще, як цивілізовані люди, вчора ми домовилися спілкуватися на «ти».

Певно, щоб не акцентувати уваги на дивному моменті, Богдан зник у своєму кабінеті. Я швиденько прилаштувала квіти на столі так, аби вони не заважали бачити навколишній простір, але ті аромати страшенно збуджували мене. Далі  взяла новенького планшета зі столу й пішла працювати.

Спочатку бос знайомив з необхідними базами даних. А це, без перебільшення маркетингова мережа, розкидана по всьому світу. Потім демонстрував структуру компанії, керівництво філіалів і врешті показав силу-силенну продукції, в каталогах. Невже все це я зможу колись запам’ятати?

Опівдні, я відчувала таку страшенну втому, якої раніше ніколи не знала. Було нестримне бажання вийти на свіже повітря, але заради Бога, де йому взятися на перетині вулиць біля Палацу спорту?

Та цей Шеремет бачив людей наскрізь! Він клацнув картинку на екрані та доброзичливо сказав:

– Злато, на сьогодні досить. Я бачу, як ти націлилася зрозуміти все й відразу, але у будь-якій справі має бути послідовність. Ніщо не вирішується в один день. Тому йди додому відпочивати, а завтра продовжимо.

– Богдане, але ж я повинна навчитися працювати цілий день, якщо збираюся тут все самостійно контролювати, – заперечила я керівникові, та він посміхнувся й додав:

– Ну, сама ти не будеш ніколи. Я на зв’язку - двадцять чотири на сім. Окрім того, в офісі завжди вештається купа працівників, з якими ти поступово познайомишся. Є екземпляри, котрих треба зрозуміти й звикнути до них. Працюють вони добре та інколи додають хаосу. Ну, це вже потім прийде, а наразі можу підвезти в бік дому.

– Ні, дякую. До мого дому лише дві зупинки метро. Хотіла ще раз подякувати за те, що сьогодні почуваюся впевненою у собі людиною. Я про таке забула, – не можу змовчати про все, що діється всередині.

– Радий чути і, будь ласка. Коли хочеш знати, я й сам сьогодні якийсь новий. І в цьому є твоя заслуга, – відповідає мені чоловік з вищого світу, а я не знаю як на це реагувати, тому сумирно опускаю очі та стрімголов кидаюся з офісу до дверей.

Вдома я прийняла душ та голенька солодко випросталася на ліжку. Здавалося, наче я лечу кудись. Далі не витримала й набрала маму:

– Уявляєш, рідненька, я більше не шкодую про своє марне життя, адже працюю в неймовірному місці, про яке й подумати не сміла!

Плутано й натхненно розповідаю їй усе, що встигла дізнатися про відому на весь світ корпорацію, а моя матуся здалеку посміхається  й підсумує:

– Яка ж ти в мене все-таки ще маленька! Та знаю я про них. Навіть тут люди користуються продукцією вашого «гіганта». То виходить, що інколи необхідно вибиратися на вулицю? Хоч я й не в захваті від Вероніки та її закладу, але якщо він допоміг тобі стати щасливішою, треба подякувати їм. Тільки я й досі до пуття не візьму: як ти зопалу не відмовилася від поїздки в той Голлівуд?

– Мамо, я й сама не розумію! Може то випадковість чи доля? – знову повторюю припущення Ніки.

– Ну, і який же він, той твій заокеанський бос? – хитро запитує в мене матуся.

– Та ніякий він не мій, мамо! Просто вихована людина, що довірила твоїй недосвідченій дочці відповідальну справу. А взагалі він, наче той штучний інтелект. Тримає в голові стільки всього, що мені й не снилося. Окрім того, він показний і чарівний.

– ... А я хіба не казала? – почула я поруч з нею тата. – Доки ми тут маринуємося під африканським сонцем, наша крихітка вдома закохається й вийде заміж. А ти все посеред своєї нафти сидиш!

– Мамо, дай мені ще почути на хвильку тата! – прошу її, бо за ним я також страшенно сумую. Батько постійно на буровій і чую я його дуже рідко.