Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра, Шекспір Вільям

Ще й не
такі дива бували на наших бенкетах,— є про що розказати.
Меценат Коли вірити чуткам, то вона — незвичайна кра-
суня.
Енобарб Вона полонила серце Антонія при першій же
зустрічі біля Кідну-ріки.
Агріппа Вона справді з'явилася там у нечуваній пишно-
ті, а чи мені наговорили зайвого?
Енобарб Зараз розповім.
Мов царський трон, сіяла над водою
її галера, золотом покрита;
Вітрила пурпуром цвіли пахучим,
Аж вітер млів з жаги до них, і весла
Сріблясті влад торкалися води
Під звуки флейт, за ними хвильки бігли,
Немов закохані. А Клеопатра!
Цього не описать! Вона лежала
Під балдахіном шовку золотого
Прекрасніша і за саму Венеру,
Природи мрію найяснішу. Наче
Усміхнені амури, коло неї
Стояли хлопчики рожевощокі
І леготом барвистих опахал
їй лиця ніжні обвівали, й цвів
Ще більше їх рум'янець.
Агріппа Пощастило ж
Антонію!
Енобарб її служниці, наче
Наяди ті, схилились перед нею
Й захоплено її ловили погляд.
Одна з них — справжня німфа!-стернувала,
Під дотиком лілейних рук умілих
Шовкові снасті трепетали. Линув
З галери аромат п'янкий на берег,
Куди із міста люд як хмара сунув.
На площі залишивсь один Антоній —
На троні сам на сам з повітрям чистим,
Яке, здавалось, також залюбки
Полинуло б назустріч Клеопатрі
Й лишило б замість себе порожнечу,
Якби могла терпіть її природа.
Агріппа Ця єгиптянка справді незрівнянна!
Енобарб Коли зійшла на берег Клеопатра,
Послав Антоній запросить її
На учту, та вона відповіла,
Що хтіла б гостем бачити його
У себе. Наш увічливий Антоній.
Який жінкам не відмовляв ніколи,
Разів з десяток поголивсь, пішов
На оргію і серцем заплатив
За те, що їв самими лиш очима.
Агріппа Божественна гетера! Юлій Цезар
Свій меч на ложі в неї залишив.
Де він орав, вона врожай зібрала.
Енобарб Я бачив раз, як Клеопатра бігла
По вулиці: засапалась вона
І не могла промовити ні слова,
Але й у сум'ятті була прекрасна:
И не дишучи, все ж дихала красою.
Меценат Тепер її навік Антоній кине.
Енобарб Ніколи в світі! Він не зможе. Роки
її не старять, і не в силі звичка
Всю вичерпать її різноманітність.
Втоливши пристрасть, інші набридають,
Вона ж жагу все більшу будить. Вабить
В ній навіть непотребство. Жрець побожний,
І той благословить її гріховність.
Меценат Якщо краса, порядність, ум — над серцем
Антонієвим владні, то для нього
Октавія — безцінний скарб.
Агріппа Ходімо,
Мій Енобарбе. Поки ти у Римі,
Моїм будь гостем.
Енобарб Дякую сердечно.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Дім Цезаря.
Входять Цезар, Октавія та Антоній.
Антоній Світ і обов'язки державні часом
Нас будуть розлучать.
Октавія Тоді за тебе
Уклінно я молитимусь богам.
Антоній Добраніч, Цезарю. А ти на мене,
Октавіє, не слухай нарікань.
Звичайно, я грішив, та це минулось,
І я змінюсь, мій друже. На добраніч.
Октавія На добраніч.
Цезар На добраніч.
Цезар та Октавія виходять.
Входить провісник.
Антоній Нудьгуєш за Єгиптом?
Провісник О, коли б
Не їздив ти туди, а я відтіль!
Антоній Чого це так?
Провісник Не поясню словами,
Та відчуваю — слід тобі вернутись
Назад в Єгипет.
Антоній Краще ти скажи:
Хто стане вище — я чи Цезар?
Провісник Цезар.
Тому, Антонію, тримайся далі
Від Цезаря. Твій демон-охоронець
Відважний, благородний, незрівнянний,
Як Цезаря немає поблизу.
А коло нього він ніяковіє,
Пригнічений. Тож будь від нього далі.
Антоній Про це — ні слова.
Провісник Лиш тобі одному.
В яку б ти гру не грав з ним — ти програєш,
А вже йому напевно пощастить,
Хоч би ти й добре грав. В його промінні
Ти гаснеш, мерхнеш. Нітиться, кажу,
Твій дух при ньому, нітиться і слабне;
На відстані ж він сильний.
Антоній Годі, йди.
Скажи, нехай сюди Вентідій прийде.
Провісник виходить.
Давно вже час йому в похід. Віщун —
Знання це чи випадок — мовив правду.
Покірні Цезареві й кості в грі —
Хитріший я, проте щастить йому.
Ми жереб кинем — виграв він. Бій півнів —
Він переміг; перепелиний — знову
Він б'є моїх, хоч кращих. До Єгипту!
Я тут женюсь — для миру, та душею,
Думками — я на Сході.
Входить В є н т і д і й.
А, Вентідій.
Ти підеш на парфян. Наказ готовий.
Ходімо, дам його тобі.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же. Вулиця.
Входять Л є пі д, Меценат і Агріппа.
Лепід Та не турбуйтесь. Поспішіть до ваших
Воєначальників.
Агріппа Нехай Антоній
Октавію обійме і — у путь.
Лепід До зустрічі в військовому уборі —
Вам панцер до лиця. Прощайте.
Меценат Мабуть,
Ми у Мізен прибудемо раніше,
Ніж ти, Лепіде.
Лепід Ваша путь — коротша.
Я ж гак роблю великий. Днів на два
Доберетеся швидше.
Меценат
і Агріппа В добрий час.
Лепід Нехай щастить.
Виходять.
СЦЕНА 5
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада й Алексас.
Клеопатра Я хочу музики! Це хліб душі,
Що живить нас в коханні.
Всі Гей, музики!
Входить євнух М а р д і а н.
Клеопатра Ні, краще, Харміано, граймо в кулі.
Харміана Рука болить. Пограй-но з Мардіаном.
Клеопатра Що з жінкою, що з євнухами грати —
Однаково. То як, мій друже,— граєш?
Мардіан Якщо зумію.
Клеопатра Відповідь сумна,
Та добре, коли є бодай бажання.
Мені ж не хочеться. Подайте вудку —
До річки краще підемо ловити
На звуки музики дурненьких рибок.
А як лише вчеплю котру за зябра,
Скажу їй: "От, Антонію, й попавсь!"
Харміана Було ж то сміху, як змагались ви
З Антонієм, хто риби більш наловить!
Він як шарпне! — а на гачку рибина,
Вже в'ялена,— норець твій почепив!
Клеопатра О, що то за часи були! В той день
Я сміхом вивела його з терпіння.
І сміхом же приспала уночі,
А вранці, упоївши, знов приспала,
Своє вбрання на нього надягла,
А меч його взяла собі...
Входить гонець.
Це з Рима.
Порадуй же щасливими вістями
Мій спраглий слух.
Гонець Царице, о царице!..
Клеопатра Антоній вмер? Якщо ти скажеш так,
Ти вб'єш свою царицю, підлий рабе;
Якщо ж здоровий, вільний мій Антоній —
Ось золото, а ось моя рука,-
Уста царів побожно трепетали,
Цілуючи ці прожилки небесні!
То як він?
Гонець Добре.
Клеопатра На ж іще... Стривай,-
Про мертвих теж ми кажемо — їм добре.
Коли це так, я золото розплавлю
І ним заллю твоє зловісне горло.
Гонець Царице, вислухай.
Клеопатра Ну, говори.
Та доброго твій вигляд не віщує.
Якщо Антоній вільний і здоровий,
Чого ти скис? А негаразд із ним —
Ти мав би не ввійти сюди — влетіти,
Як фурія в вінку із змій!
Гонець Чи зволиш
Ти вислухать мене?
Клеопатра Тебе побити
Воліла б я. А скажеш, що Антоній
Живий, здоровий, Цезареві друг,
Не бранець в нього,— золотим дощем
Тебе осиплю.
Гонець Він здоровий.
Клеопатра Добре.
Гонець 1 Цезареві друг.
Клеопатра Ти чесний хлопець.
Гонець Вони із Цезарем — найкращі друзі.
Клеопатра їй-бо, озолочу!
Гонець Але, царице...
Клеопатра От не люблю я тих "але"! Псують
Вони всю мову. Краще б їх не чути!
"Але" — немов тюремник, що веде
Злочинця за собою. Слухай, друже,
Кажи все зразу — добре і погане.
То, кажеш, він із Цезарем у дружбі,
Цілком здоровий, кажеш ти, і вільний?
Гонець Що вільний, я не говорив, Антоній
З Октавією зв'язаний.
Клеопатра Це чим же?
Гонець Чим? Ложем.
Клеопатра Ох, я млію, Харміано.
Гонець Він одружився з нею.
Клеопатра А бодай
Чума на тебе, клятого, напала!
(Збиває його з ніг)
Гонець Царице, змилуйся!
Клеопатра Що ти сказав?
(Знову б'є його)
Геть, підлий рабе! Виколю тобі
Мерзенні очі, вирву все волосся!
(Термосить його щосили)
Звелю шмагати дротом, у ропі
Живим зва;мо!
Гонець Царице милостива,
Я ж тільки вість приніс, а не вінчав їх.
Клеопатра Скажи, що ти збрехав, і я тебе
Звеличу, дам багаті володіння,
А прочухан цей лишиться для тебе
Єдиною покарою за те,
Що прогнівив мене. Всім обдарую,
Чого просить твоя дозволить скромність.
Гонець Він одруживсь, царице.
Клеопатра Надто довго
Ти жив, поганцю!
(Вихоплює кинджал)
Гонець Ох, гайда навтіки!
За віщо? Я ж нічим не завинив.
(Утікає)
Харміана Опам'ятайсь, царице. Він ні в чому
Не винен.
Клеопатра Грім б'є часом і безвинних.
Хай на Єгипет рине Ніл! Голубки
Хай в змій обернуться. Верніть раба.
Хоч божевільна я, та не кусаюсь.
Харміана Боїться він.
Клеопатра Його я не займу.
Харміана виходить.
Зганьбила руки я свої, побивши
Нерівного,— а винна я сама.
Харміана і гонець вертаються.
Підходь, не бійся. Чесний, та невдячний
Труд — вість приносити лиху. Приємна
Стоусто хай лунає, а погану
І так відчуєм.
Гонець Я свій обов'язок
Виконував.
Клеопатра То як,— вій одружився?
Сильніш тебе ненавидіть не стану,
Як знову скажеш "так".
Гонець Він одружився.
Клеопатра А, будь ти проклятий! Ти знов своєї?
Гонець То що ж, брехати?
Клеопатра Краще & ти збрехав.
Тоді хоч пів-Єгипту хай затоне
І стане дном мулким для гаддя! Геть!
Коли б ти навіть, як Нарціс, був гарний,
Для мене ти — гидкий. Він одружився?
Гонець Царице, змилуйся.
Клеопатра Він одружився?
Гонець Не гнівайсь, я не хтів тебе гнівити,
Слухняного ж карати — не по правді.
Антоній і Октавія побрались.
Клеопатра Його підступність і тебе, нікчемо,
Негідником зробила. Геть відціль!
Твій римський крам задорогий для мене.
Лиши його собі, і згиньте разом!
Гонець виходить.
Харміана Владичице ласкава, заспокойся.
Клеопатра Я Цезарю уймада честі тим,
Що славила Антонія.
Харміана Й не раз.
Клеопатра І ось відплата. Проведіть мене,-
Я падаю. Ірадо, Харміано...
Та ні, нічого... Дожени його,
Алексасе, благаю,-розпитай,
Яка вона із себе, скільки літ,
Якої вдачі, кольору волосся...
Останнє не забудь! Хутчіш вертайсь.
Алексас виходить.
Зректись його навік... Ні, Харміано!
Хай він з одного погляду — Горгона,
Та з другого він — Марс.
(До Мардіана)
Нехай Алексас
Про зріст Октавії докладно взнає.
Дай руку, Харміано. Пожалій
Мене без слів. Ходімо звідсіля.
Виходять.
СЦЕНА 6
Біля Мізенського валу.
Входять під звуки сурем і барабанів, з військами, з одного боку Поклей
і Менас, з другого — Цезар, Лепід, А н тю ній, Енобарб і Ме-
ценат.
Помпей Заручниками обмінялись ми.
Тепер ще поговорим перед боєм.
Цезар І я хотів почать з переговорів.
В листі ми виклали свої умови,
Які ти мав би зважити. Скажи,
Чи досить їх, щоб ти сховав у піхви
Свій меч обурений, а молодь буйну,
Що має тут загинути, вернув
Додому, на Сіцілію?
Помпей До вас,
Трьох і єдиних владарів держави,
До вас, намісників богів., звертаюсь,-
Невже лишиться батько мій без помсти,
І сина мавши, й друзів? Недарма
Був Юлій Цезар Брутові явився
Тоді в Філіппах,— він-бо знав, що ви
Відомстите за нього. А чому
Вступив у змову Кассій блідолиций?
Як зваживсь найчесніший з римлян Брут
Та інші з ним поборники свободи
Скривавить Капітолій? Лиш для того,
Щоб не стояв один над усіма.
І я для цього флот свій спорядив,
Що під його вагою море стогне.
Ним і скараю недостойний Рим
За те, що смертю батькові віддячив.
Цезар Щоб часом ти не схибив.
Атоній Ти, Помпею,
Нас флотом не залякуй.