Брати Капранови - Закон Братів Капранових

українську. А якщо цей самий громадянин має на меті спілкування з людьми поза своєю національною громадою, тоді він повинен державною мовою ще й РОЗМОВЛЯТИ. І скажіть, що це якось утискає права і унеможливлює розвиток інших мов!

Якою мовою, скажіть, будь ласка, мають у перспективі спілкуватися між собою угоромовний угорець і румуномовний румун, щоб ніхто з них не відчував себе утиснутим? Ви не повірите - українською! І навіть якщо до них приєднається російськомовний росіянин, вони все одно чудово порозуміються, якщо говоритимуть державною. Бо її всі гарантовано знають.

Панове політики! Зверніть увагу. Українська мова - це не хрін моржовий. Це мова міжнаціонального спілкування на теренах нашої великої, багатонаціональної та полікультурної Батьківщини. Досягнення саме такого становища українська влада і повинна поставити собі за мету. Саме такий підхід забезпечить відсутність національних утисків і вільний розвиток усіх мов в Україні. Заразом і вимоги до національних меншин зменшимо - щоб люди не чотири мови вчили, а дві, це значно реальніше.

Знову уявімо себе болгарами з нашого рідного села Делени на Одещині. Вдома та з сусідами ми спілкуємося болгарською, діти ходять до болгарської школи, є місцева преса. А по телевізору - українською, і центральні жіночі журнали - теж, і до Одеси питання вирішувати - українською, і до Києва, і до друзів-татар у Криму. А англійська, угорська, російська, білоруська - за бажанням. Чим не ідилія?

Тільки як її досягти?

Давайте поглянемо навкруги і ще раз переконаємося - українська мова сьогодні економічно дискримінована. Цього не заперечують навіть відверті українофоби. Відбувається потужна ринкова русифікація, яка за наслідками обіцяє бути значно страшнішою за політичну русифікацію минулих років. Україномовна частина населення повністю відрізана від основних каналів інформації та загнана у інформаційне гетто - такий собі клуб за інтересами для тих, хто згоден доплачувати за переклад.

Особливо гостро це відчувається на прикладі друкованих ЗМІ. Тут у перших лавах русифікаторів стоять зовсім не росіяни, а німці. Бо видавничий дім “Бурда” є власником мало не половини глянцевих журналів - від “Лізи” до “Cool Girl” та “Вот так!”. А з ними поруч американці зі своїм “Кореспондентом” та “Афішею”. Це вам не рука Москви, а рука Берліна та Вашингтона. Отож відкрийте таємницю - яка користь їм від русифікації українців? А ніякої. Їм байдуже. А до російської мови їх схиляє економіка і наші з вами закони.

А значить, це погані закони.

Ви не замислювалися над тим, чому від телебачення вимагають більше половини програм державною мовою? Це ж не демократично! Типовий кучмізм! Здається, нова влада повинна припинити це неподобство і дозволити працювати будь-якою мовою. Тобто російською. (Телевізійники, щоправда, і так це роблять, але зараз не про те.)

Однак нова влада так ніколи не вчинить, бо в глибині душі розуміє, що таке державна мова. Розуміє, тільки сказати не може.

А ми можемо, і тому спитаємо наступне: чому таке правило не розповсюджується на інших учасників інформаційного ринку? Ну, зрозуміло, якщо ти видаєш газету для розповсюдження у Болградському районі - хай вона виходить болгарською. Однак газета “Факти” розповсюджується не тільки в Луганську. Чому я не можу читати її українською? Хтось, можливо, хоче російською, а я хочу державною. Не тільки телевізор, але й глянцевий журнал. Чому під час реєстрації загальнонаціональних видань влада не вимагає наявності державомовного варіанту? Це не суперечить економі-ці - у нас є приклади успішних двомовних видань і навіть (ви не повірите!) чисто україномовних.

І та сама історія з книжками. 10% накладу українською на складі не зависнуть, а там видавці, може, і втягнуться потрошку.

Колись ми приїхали на творчий вечір до Миколаєва і були ошелешені запитанням місцевої журналістки: “Вот вы издаете книжки на украинском. Откуда такая ненависть к русскому?” Це не жарт, а стандарт масового сприйняття. Якщо говориш українською - значить, утискаєш російську. Ми тоді відповіли запитанням на запитання: “Ірина Дєрюгіна займається художньою гімнастикою. Чи це означає, що вона дискримінує важку атлетику?” Про атлетику журналістка зрозуміла. А про мову - ні.

Тому пропонуємо вправу для медитації усім, кого турбує мовне питання в Україні. Коли говорите про російську мову, після коми додавайте - румунська, болгарська… і далі за списком. Саме так. Не “російської та інших”, а поіменно. Наприклад, “Закон про офіційний статус російської, болгарської, угорської, гагаузької…” Або: “Щоб мене краще зрозуміли в Донецьку, перейду на російську, а щоб краще зрозуміли у Криму - ще й на кримсько-татарську та вірменську…” А коли ми маємо на увазі виключно російську, теж давайте будемо уточнювати. Наприклад: “Держава зацікавлена у вільному розвитку російської мови в Україні, а у вільному розвитку польської та румунської не зацікавлена”.

Потренувавшись у такий спосіб досхочу, давайте згадаємо, що в Україні живуть також україномовні українці, і поки нема закону, який зобов’язує їх знати всі вищезазначені мови. А звідси сам собою напрошується висновок, що в нашій державі вся інформація, призначена для загальнодержавного розповсюдження, повинна мати повноцінний україномовний еквівалент.

Чуєш, Державо?! Ми, україномовні українці, маємо право докладно знати про все, що коїться в нашій країні. І твій, Державо, обов’язок - таке наше право забезпечити.

А ще у тебе є обов’язок забезпечити однаково вільний розвиток мов усіх без винятку національностей. Про це у законах написано. Чуєш? ОДНАКОВО вільний. Бо сьогодні для спілкування поміж собою українські діти різних народів де-факто вимушені вчити мову однієї з національних меншин, яка чомусь вважається кращою за інші.

Владо, ти мусиш нарешті зрозуміти, що державна мова - це державний кордон у інформаційному просторі. Саме ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН. І так само, як географічний, він має бути чітко визначеним і захищеним.

І якщо ти цього не зрозумієш, то дуже скоро залишишся без громадян, незалежно від їхнього національного походження. Бо сьогодні нас просто загнали у інформаційний простір сусідньої держави. Ми, народи України, спілкуємося між собою за допомогою її мови та її комунікаційних каналів.

Агов! Хто там відповідає за національну безпеку?

“Українська правда”, www.pravda.com.ua, 2004 рік.

Чому ми хочемо спалити під вікнами Ющенка свої помаранчеві шалики

Тому, що він готується підписати указ “Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”. І якщо він його підпише, ми підемо на Банкову, розведемо багаття і спалимо на ньому усю атрибутику, що залишилася від Революції, - і шалики, і прапори, і стрічки, і посвідчення спостерігачів від Ющенка у Переяславському та Очаківському районах. Хто з нами - озивайтеся! Палити багаття ми вміємо -