Брати Капранови - Закон Братів Капранових

в Україні. Приклад - двоє з трьох фіналістів російської премії для молодих авторів “Дебют” є українцями, живуть і пишуть в Україні. І до Москви вони поїхали коштом організаторів, а там брали участь не тільки в урочистостях, але й у майстер-класах, обговореннях тощо. Інакше кажучи, вчилися краще творити російську літературу. І зовсім не через брак патріотизму, як ви розумієте, а тільки тому, що в нас подібних заходів немає.

Можна наводити іще багато прикладів, проте у кожній байці врешті-решт має бути висновок. Принаймні, так учив класик жанру дідусь Глібов.

Висновок починається з того, що вихід українських видавництв із непритомного стану після відомих ініціатив нашого Уряду (мається на увазі ПДВ Азарова-Януковича) є невідворотним. А коли так, настав час замислитися над головним питанням - де брати автуру? Яким чином забезпечити постійний приток рукописів і, як результат, вихід великої кількості якісних книжок?

Відповідь лежить на поверхні. Нам потрібен повноцінний літературний процес, який включає літературні журнали (понад той мізер, що існує зараз), літератур-ні премії (понад Шевченківську та її побратимів), літературні тусовки та інші засоби підвищення письменницької кваліфікації (понад семінар в Ірпені) і, врешті-решт, повноцінна критика. Це потрібно не одному конкретному видав-ництву, це потрібно всім - видавцям, письменникам і навіть читачам.

Як це все зробити? Питання цікаве. А втім, відповідь на це питання потрошку знайдеться, якщо ми всі, кожен зі свого боку, почнемо його шукати. Той - гранд проб’є, інший - журнал організує, третій - семінар. Гуртом, як відомо, добре батька бити. Головне - не створювати одне одному фіктивної конкуренції та не розпорошувати й без того слабкі сили. Можеш зробити - зроби. Можеш допомогти - допоможи. Не можеш - то принаймні не лайся на тих, хто намагається.

“Чтоби бєґать, надо бєґать”.

Інших варіантів не існує.

Книжковий клуб +, 2003 р.

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

20.05.2009