el Leper Lepiller - Культ Кози Диявола, el Leper Lepiller

Хлопчик сказав що я уже оступився, і мені вже нічого не допоможе. На цьому моменті я зрозумів що більше не витримую цього тиску. Я почав задихатись, стіни почали плисти, наче тиснути на мене. Останнє що я пам’ятаю це як хлопчак простягнув розпростерту  руку і поглянув мені прямо у вічі. Ще більш я став задихатись коли побачивши що його очі стали наче зміїними його зрачок змінив форму, жовті палаючі із видовженим зрачками. Він тримав руку на голові коли я задихався, а потім почув його голос у своїй голові, дзвінкий, дитячий видозмінився на набір різких звуків які лазили по моєму мозку здавалось розривало його на шматки, і я почув десь із стовбура мозку «То ось яка справжня людина?»
Не пам’ятаю що  було далі. Останнє що я пам’ятаю це біль який ішов із всього тіла наче всередині мене щось розриває. А тоді я прокинувся під звуки органу, прикутий, призваний до столу. Той грав на органі, а Валука стоїть біля кафедри, і читає писання, папір був тай ж як у того дивака з автобуса. Це було щось на латині. Я молився усім богам аби втекти звідси, але голос хлопчика із середини перебивав всі молитви. Він щось розповідав. Хлопчик розказував про якісь світи, казав, що він не в чомусь щоб він міг описати, він існував іще тоді коли люди і не могли з’явитись, коли у космосу був лише пил. Сама енергія породила його велику сутність яка є всюди і ніде. Дім його це час а простір це його руки. Що воно фактично не існує ф описати воно себе й не намагається, оскільки мозок не зможе осягнути буття часу. Будинок його на далеких галактиках де немає світла . Там немає нічого, але є щось це і є воно. Великий Народ . Він розповів що, вибрав собі такий облік, адже може бути чим-небудь. Але єдине чого він не в змозі усвідомити це людського буття. Люди мають почуття, емоції , він не розуміє що це і  як воно пов’язане із нашим життєвим шляхом. Велике воно вештається по планеті Земля, проте досі не знайшов відповіді. Адже наш вроджений людський примітивізм, який не виправне уже ніяка революція. Воно лиш наближається поступово і повільно проникає у мозок, у думки, у думку, люди не помічають цього, але прислухайтесь чи точно голос у вашій голові належить саме вам. На цьому моменті здавалось гострі мечі розтинають мені голову із середини. Нестерпні болі я відчував у горлі у грудях. Наче він хоче залишитись у мені і стати третьою рукою, чи другою головою? Він лиш питав без зупину «Хто така справжня людина?». Скажи мені хто така справжня людина. Його голос був наче гамір, наче казали тисячі людей. Це були пекельні муки. Я кричав – «Я не знаю пусти мене». Я відчував як ламаються мої кістки а його голос був наче диявол з пекла.
Що було далі я пам’ятаю смутно, адже моє тіло наче заживо. Щось почало відбуватись. До мене підійшов Валука. Весь зал наспівував якісь пісні диявольськими голосами. Мені здається я побував у пеклі. Істоти дивної форми й кольорів, що здавались мені якимись вовками чи то шакалами із крилами і кігтями. А із щелепи стирчали величезні ікла. Вони танцювали на двох ногах і казились під звуки руїн, самі вони скавчали і вили. Люди які були в залі старались підлаштуватись під цю катафонію. Валука дістав ножа який був дуже гострий і розкроїв мені пів лиця, потім дістав із скрині чорний слизький згусток плоті чи слизу який рухався. Він загнав мені його просто під шкіру. Це останнє що я пам’ятаю.
Я прокинувся на тому ж столі. Ніяких болів  не відчував, але мій одяг був просякнутий кров’ю.

Я підвівся. Навколо - ні душі, і ніяких слідів, що тут бували люди. Раптом я схопився за чоло. Я намацав нерівності, але не було навіть засохлої крові. У вітражі можна було роздивитись хоч приблизно - це був просто шрам. Тай такий наче був зі мною все життя. Можливо це і справді так?

Далі я пішов до маєтку попрощатись із садівником і поїхав додому.
Я почав переконувати себе, ще це був просто сон і що шрам був зі мною все життя а я його просто не помічав. Але звичайно я розумів що це не так.
Коли я повернувся до звичного життя у мене все валилось з рук. Я чув той голос знову і знову він питав мене, що таке людина, щоб заглушити його я почав битись головою об стіни. Звичайно мене запроторили до божевільні. Але я , я не такий я абсолютно здоровий! Коли  вийду звідси я обов’язково знайду справжню людину...
 

Кінець