el Leper Lepiller - Культ Кози Диявола, el Leper Lepiller

Львівський біолог відправляється до Криму, щоб здійснити дослідження й нарешті отримати омріяну роботу, але він помічає безліч незвичайного та дивного у новому місті, його переслідує химерна символіка, люди, які наче постійно щось приховують, таємничий замок на краю скелі. І врешті решт від знаходить відповіді на всі питання, та навіть більше, те, через що його життя пройде під пильним наглядом психіатрів та санітарів P.S. це четверта книга у циклі "Оповідки кінця пам’яті", тому для кращого розуміння символів та химерного потойбічного світу раджу вам ознайомитись із попередніми повістями З любов’ю Ваш Лепер

Оповідки кінця пам’яті

«Культ Кози-Диявола»
«The Cult of the Goat-Satan»

 

 

El Leper (Lepellier)

 

 

«I caught this morning morning's minion, king-

dom of daylight's dauphin, dapple-dawn-drawn Falcon, in his riding

Of the rolling level underneath him steady air, and striding

High there, how he rung upon the rein of a wimpling wing

In his ecstasy! then off, off forth on swing…»
«The Windhover» G.М. Hopkins
 

 

          Я прийшов у себе недавно. Мені більше не сняться жахіття і я не чую дивних голосів. Все здається стало на свої місця, але те, що сталось,  ніколи не зникне із моєї пам’яті, та із мого обличчя.

Я розповідав цю історію уже безліч разів, але нічого крім насмішок, і начебто справжніх доказів мені не доводилось чути. Я не засмучуюсь, мені залишається тільки чекати, коли  мене випишуть із міської божевільні щоб розпочати пошуки істини. Моя остання надія - це мій дядьо Микита, якому я детально напишу про цю історію, ми завжди були близькі, тому вся моя надія це він.

Це все трапилось в Криму, на прибережжі Чорного моря. Я навчався в університеті на біолога, тому для дипломної роботи мені потрібно було дослідити якись вид. Я вирішив що це буде сокіл кречет. В Україні це надзвичайно рідкісний птах вони гніздяться тільки у кримських скелях. Тому мені довелось вирушити із свого рідного Львова у подорож по всьому хребті країни. Я ненавидів потяги, автобуси, машини. Весь транспорт наводив на мене жахливе почуття страху. Довірити своє життя водію, не факт, що досвідченому водію, та купі металу - мене ніяк не влаштовувало.

Я сидів у своєму купе, зі мною також були: жінка, років 38; чоловік який постійно спав, а також підліток із якимось кільцем у носі та кольоровим волоссям. Я явно не вписувався у їх колектив. На щастя, мені треба було робити багато пересадок,  і довго з такими індивідуумами я не залишався, проте були й інші. Найбільше мені запам’ятався юнак із яким я їхав автобусом у якесь прибережне містечко в Криму. Це був блондин у блакитній сорочці та окулярах, він спершу читав щось про квантову фізику, час від часу говорив сам з собою - було дуже не пособі. Потім дістав маленьку книжечку, яка явно була зроблена чиїмось руками, а не видавцем. І час від часу він щось читав з неї, виділяв маркером речення і уважно виглядав у вікно - ніби шукав щось. Книга була зроблена наче із оксамиту червоно-фіолетового кольору із сріблястим знаком посередині. Ніколи раніше я не бачив такого! Це був складний знак зроблений із безлічі дрібних ліній, які були міцно втиснуті в оксамит. Це нагадувало якись фантастичний малюнок. Коли я дивився я думав чого ніколи не бачив його раніше? Чому спіраль схожа на око під певним кутом змінювала свої образи на голову кози. Коли сонячні промені потрапляли на знак то колір змінювався на янтарно-червоний.

Ну це дивно - хлопчак був явно не в собі, але я й не особливо замислювався над цим.

Мені спершу треба було пожити в готелі, знайти місце гніздування соколів і залишитись там із палаткою робити знімки записи. Я ніколи не бував у Криму, але тут мені сподобалось. Але найближчий готель знаходився за 40 кілометрів від набережної, що мене не дуже влаштовувало.

Я багато ходив пішки мандрував по містечку. Розпитував людей про соколів, про готелі, де смачно готують, мені радісно розповідали історії, звичаї - я справді почувався наче вдома. Непомітно настав вечір, тому свою першу ніч я провів у готелі.

Кожен мій ранок розпочинається з пробіжки. Я просто біг вперед очей дорогою, доки не обачив старий хвойний ліс. Тепер я направлявся туди, я біг доки не побачив кришталеве озеро, ніколи в житті я не бачив такого раніше. Вода була наче дзеркало, у якому виднілися хмари. І дно озера вкривали дрібні камінці правильної округлої форми, вони навіть нагадували мені мармур, хоч насправді зовсім ним не були. По той бік озера сидів старий рибалка. Одягнений у якесь лахміття із люлькою  в зубах. Очі в нього були чорні наче вугілля, але шкіра була досить світлою.

Я вирішив розпитати його про все - і це було чудовою ідеєю. Перше що вразило мене це була його чиста мова, яка не порівняється навіть із моєю. Купу галичанських  діалектів, архаїзмів, та просто мудрованих слів із дивними наголосами мені ще ніколи не доводилося чути від діда. Він був досить привітний, хоч і дещо дивакуватий. Розповідав про маєток де йому доводилося бачити кречета, та навіть запропонував нічліг. Дід розказав що працює у маєтку садівником, що власники десь із заходу країни, і вони навіть інколи проводять екскурсії,  чи здають кімнати.

Адже їх маєток це давній замок, яки звели іще за часів Першої світової війни німці, та залишились там жити, але як саме у замку живуть замість німців ці бандерівці - ніхто не знає.

І скільки  ж проблем із тим замком було! Спершу із власниками судилися кримські татари через національну спадщину, потім вирішили підпалювати маєток, вбивати худобу, руйнувати врожаї тим людям. Але все ні до чого. Ніби сама нечисть окутала замок. Садівник сказав,  що може запитати чи можу я скласти їм компанію на період свого дослідження, якщо, звісно, мене не лякає історія замку.

Провести вікенд у автентичному замку минулого століття та щей із досить таки цікавими людьми - треба мати не аби яку вдачу, що натрапити на таке, хоча можливо це занадто ідеально - тоді я про це не думав мене цікавили тільки нерозкриті загадки. Ох якби я тільки знав чим це все обернеться!

Дід сказав що у вечері зайде до мого готелю і розповість що до чого і чи випаде мені така честь щоб стати їх гостем. А мені залишалось бігти далі навколо розкішного криштального озера.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍