Шепіт Оповідачки - Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки

У холодних таємничих ночах середньовічного світу, де морок і місячне сяйво поєднуються в невидимому танці, молода і наївна Селіна, вихована строгими родичами, несподівано зустрічає істоту, котра змінить її життя назавжди. Вона відчуває цю присутність, наче невидима нитка тягне її до нього — до Ріґора, загадкового відлюдника, чия темна душа приховує страшну таємницю...

Пролог

Селіна була ще зовсім юною, майже дитиною, коли випадково натрапила на ту книгу. Її пальці повільно проходились по стародавніх обкладинках книг з батьківської бібліотеки, кожен том був укритий щільним пилом, і, здається, не був відкритий вже багато років. Вона часто блукала підвалами старого родового дому, де, крім пахощів сухих листків і старих меблів, не було нічого, що могло б привернути увагу. Але ці книги… Вони здавались такими таємничими, такими важливими, мовби всі відповіді були заховані саме там, серед старих пожовклих сторінок.
Ця була одна з них — важка, зі згнилою обкладинкою. Вона відкрилася легко, майже самостійно, немов чекала на свою юну читачку. Селіна розгорнула перші сторінки, але то були звичайні тексти, що говорили про закляття, обряди та магію. Згодом її погляд впав на малюнок, що був вирізьблений на окремій сторінці. Гравюра вражала деталями: чоловік із довгими чорними волоссям, виразними очима, що горіли таємничим світлом. Він виглядав так, як ніколи не виглядав би звичайний чоловік. Його погляд був повний болю, жаги і… чогось ще. Селіна відчула, що серце її різко зупинилося на мить.
На малюнку зображений не просто чоловік. Це було щось більше. Її розум, хоча й дитячий, не міг ще розшифрувати цього почуття, але серце вже знало. Вона відчула, як по шкірі біжать мурашки. Вона не розуміла, чому, але кожна риса обличчя на гравюрі була їй знайома, і ще щось — відчуття, що цей образ якимось чином належить їй. Селіна відчула, що це не просто малюнок у книзі, а щось, що буде мати продовження у її житті. Відразу ж її думки заповнили образи, що крутилися навколо її мрій і вона більше не могла думати ні про що інше.
Дівчинка помітила, що на звороті гравюри був напис старовинними літерами: "Той, хто бачить, вже долучений до цього шляху. Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю". Це слово "шлях" було наче запечатане у її свідомості, немов обіцянка, яку ще не можна було зрозуміти. Вона не знала, що це означає, але серце її підказувало, що це важливо. Щось непереборне, що їй належало пройти.
З того моменту, щоразу, коли Селіна дивилася на малюнок, вона не могла позбутися відчуття, що її життя відтепер змінилося. Вона була ще занадто юна, щоб зрозуміти, який насправді це буде мати вплив на її подальше життя. Але одне вона точно знала: її шляхи тепер переплелися з цим незнайомим чоловіком, чиї очі не давали спокою.
З того часу нічні сни дівчини часто приносили їй це обличчя, ці очі, цей погляд. Вони ставали частиною її життя і вона вже не могла від них позбутися. Селіна не знала, чи був той чоловік справжнім, але його образ і присутність були з нею, немов тінь, що слідувала за нею навіть у найглибші ночі. І вона відчувала, що це лише початок її власної історії, де кожен крок веде до цього невідомого, але вже такого знайомого…
 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍