Вікторія Фед - Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед

— Що це означає? — відчуваю як серце стискається від неспокійних передчуттів. — Ти хочеш мою душу?

Він засміявся, а сміх у нього може бути й веселим. Хоча веселого в цій ситуації я бачила дуже мало.

— Не зовсім так. Душа — це кліше, маленька жертва. Але повір, тобі буде важче віддати те, чого я хочу насправді. І навіть не думай, що я не зрозумію, коли ти спробуєш знайти вихід чи спробуєш це сховати від мене. — Він підійшов дуже близько до мене, а потім прошепотів ледь не на вухо: — Я знаю, що важливе для тебе.

Я підняла на нього очі.

— І як я буду знати, коли саме настане цей час?

— О, ти дізнаєшся, —  сказав зі злостистивою посмішкою. — Повір, ти не зможеш забути той момент, коли твоє бажання стане моїм. Ти це відчуваєш. Але спочатку, — пауза, а в очах спалахнула темрява, чи це відблиск свічок і гра моєї уяви? — забудь про це все. Коли прийде час, я сам знайду тебе. І тоді ти знатимеш, що треба зробити.

— Я просто маю чекати і жити в невідомості?

Мені здавалося, що це все відбувається не зі мною, як якийсь дивний і страшний сон. Невже я дійсно готова підписати угоду з демоном, та ще й віддати йому щось про, що сама не знаю, але це буде щось явно дороге для мене. Якої плати він попросить у мене? Свободи? Але я і так не вільна зараз у своєму виборі. 

Відкрився вогняний портал. Я ніколи ще такого не бачила, адже відкрити портал можуть лише найсильніші. І тут якась думка закралася в мою голову, але я до кінця не могла вловити її, вчепитися за неї і подумати, що ж насправді мені не давало спокою. 

— Так. Але запамʼятай одне: бажання завжди даються з ціною, а поки що, — на його губах зʼявився оскал, і на фоні відблиску свічок це було страшне явище, — спокійно живи в своїй академії, гарно навчайся, ти ж не даремно хотіла тут лишитися, щоб знову вилетіти.

І він хотів вже було зникнути в порталі, але різко зупинився, а його погляд впав на старий фоліант. Він підійшов до книги, яка лежала біля кола свічок, легко підняв її.

— Звідки це в тебе?

Сама не відаючи, що роблю, підбігла до демона і вхопилася за фоліант намагаючись вирвати книгу у нього з рук, але потім до моєї голови дійшло, що це ж, мать його, все-таки демон, і сперечаючись з ним, я зараз цілком можу залишитися без голови, і я повільно опустила руки вниз. 

— Ем…подруга дала, — тихо відповіла. — Віддай, я ще не встигла повністю прочитати.

З усмішкою він подивися на мене і клянусь в цьому погляді було щось таке, що мені навіть соромно стало за мої дії.

— Боюсь уявити, що було б, якби ти всю книгу повністю прочитала. Ця річ явно не для адепток, які хочуть погратися в бажання! — голос сталевий.

— Ти ж не забереш її?

Він нахилився так близько, що я відчула приємний мускатний запах від його волосся, і прошепотів з ледь помітною посмішкою:

— Я тобі вже допоміг. Тепер твоя черга чекати, коли виконаєш ти моє бажання. А книга, — він кинув миттєвий погляд на древній фоліант, — вона все одно вже виконала свою роль.

З цими словами він легко кинув фоліант у портал, і той зник у спалаху вогню. Через секунду демон робить крок назад і теж розчиняється у полумʼї, залишаючи мене саму в напівтемній кімнаті.

Я приголомшливо вдивлялася у місце, де щойно зник портал. У повітрі пахло димом, і…ще чимось, що змушувало шкіру вкриватися мурахами.

Мій мозок намагався скласти до купи думки, але вони розповзалися, як розсипані перли. І от, замість того щоб вигадати план порятунку або хоча б усвідомити масштаби свого провалу, я вперлася в одене-єдине питання:

«А чому він могутній демон, якому під силу вогняний портал…був лише в одних чорних шкіряних штанах?!».

Я взагалі-то викликала демона бажань, а не учасника магічного чоловічого календаря!

Може, у демонів так заведено? Чи він просто не встиг одягнути сорочку, бо хтось (тобто моя скромна персона!) раптово висмикнув його в цей світ?

Я стомлено потерла обличчя. Якщо я почала аналізувати гардероб демона, значить, я дійсно в ду**, тобто в біді.

— Амелія мене вбʼє… — вирвалось, як тільки я згадала про фоліант.