Вікторія Фед - Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед

Було одне важливе застереження: ні в якому разі  не заходити в коло до закінчення ритуалу, та й свічки не можна було гасити — вони ж утворюють магічне коло, так? Начебто все просто.

Ну що ж, пробуємо. Перед викликом демона я не забула помолитися — так, на всяк випадок, а швидше для того, щоб нерви заспокоїти, від яких вже око вдруге сіпнуло.

— Анахеє еріес акхем…атакете ебрем, — промовила я.

Я з осторогою кинула погляд на коло, чекаючи на диво. Але…нічого. Ні звуку, ні появи демона, ні навіть тріску свічок. Просто нічого.

— Мабуть, Балетрейн сьогодні втомився, — зі смішком промовила я, явно намагаючись підняти собі настрій. Відчувалося, що нерви зовсім здали, і мої слова звучали швидше як спроба виправдати невдачу.

Я навіть подумки вже почала зараховувати цей ритуал до ще одного моїх невдалих експериментів, аж раптом повітря ніби стислося, і в ту ж мить почулося ревіння вогню. Прямо переді мною утворився вогняний портал, і з нього вийшов… напівоголений чоловік, одягнутий лише в одні чорні шкіряні штани. Його вигляд був настільки вражаючим, що я ледь не забула, як дихати. Мускули, наче виточені з каменю, і погляд — страшний, мов удар молота, що спрямований прямо на мене.

Я просто не могла втриматися.

— А де твої роги? — мабуть тупішого запитання я просто не могла вигадати.

Чоловік, ніби чекаючи, що я буду кудись бігти чи кричати, зупинився, а його погляд став ще гострішим.

— Ти хто взагалі така?! Людина?! - і сказав це так, ніби виплюнув.

І тут до мене дійшло — мій демон бажань, як виявляється, зовсім не стоїть в моєму магічному колі! Так, що там в інструкції було? А, так! «Не заходити в коло, не гасити свічок!»

А де було написано, що демон може зʼявитися через вогняний портал, ще й за колом?!

Щось мені це зовсім не подобається, а погляд в в цього незнайомця такий чорний, ніби сама темрява вдивляється в мене.

— Мені просто потрібно, щоб ти виконав одне моє бажання, — в моєму голосі було стільки мольби, що мені самій себе стало шкода. — Я просто хочу лишитися навчатися в академії.

Незнайомець так подивився на мене, наче я щойно попросила його стати моїм особистим рабом.

— Ти. Мене. Викликала. Через. Бажання?! – кожне слово було, як удар молотом.

Ні, ну серйозно, цей Балетрейн — якийсь зовсім неординарний демон. Він виглядає, як ідеальний чоловік, а не рогатий демон бажань, та ще й з неправильною інструкцією для новачків!

— А для чого ще викликають демона бажань? — я була здивована до глибини душі.

Мені здається, чи в демона-красунчика також око сіпнуло? Важкі часи настали, якщо вже в демонів нерви здають.

— Бажань, кажеш, — його губи скривила посмішка, яка нічого доброго мені не несла. — В академії хочеш залишитися вчитися? Відрахували? — І погляд такий, ніби він прекрасно розуміє, за що відрахували.

— Так, хочу лишитися в академії, — закивала головою ритмічно.

— А плата яка? — ліниво протягнув демон.

— Плата? — здивувалась я. — В мене є пару мідняків…

І тут я почула сміх. Щось на кшталт глузливого, десь між сарказмом і захопленням.Демони вміють сміятися? Я ніби вперше поглянула на незнайомця, що виринув з вогняного порталу. Він був саме тим типом, що викликає купу протиріч у свідомості. Його волосся темне, майже чорне, спадало рівними пасмами до плечей, створюючи контраст з вогняними іскрами від свічок, що відбивалися на його шкірі. Лінії обличчя різкі, ніби вирізьблені з каменю — високі скули, тонка, майже жорстка лінія підборіддя. Його погляд був настільки пронизливим, що здавалося ніби він дивиться у саму суть твоїх думок.

— Немає страху, — він скоріше констатував, ніж запитав.

І я побачила, як в його очах блиснула темна глибина, що нагадувала безодню. Я просто не могла відвести погляду від його очей. Вони були чорні, і в цих очах було щось таке, що змушувало мене відчувати себе маленькою і непомітною, але й водночас ці очі притягували якимось магнетизмом.

Незнайомець зробив крок до мене не зводячи з мене свого погляду, а я як зачарована не соромлячись розглядала його.

Широкі плечі, підтягнуте тіло — він не просто високий, а ще й неймовірно мускулистий, виглядав так ніби кожен його мʼяз був виточений. Чорні шкіряні штани, що ідеально облягали його стегна, надавали йому ще більшої загадковості та дикості.

Він був одночасно і красивий, і страшний. І в цьому поєднанні був якийсь магнетизм, який не можливо ігнорувати. Вираз його обличчя? Він не був агресивним, але й перестав посміхатися — він просто споглядав за мною, як мисливець, який споглядає за своєю жертвою і чекає на свій час.

— Я хочу обмін, — його слова вирвали мене із думок. — Твоє бажання на моє.

Тут я трохи підвисла, бо такого я явно не очікувала.

— Що? — прошепотіла я.

— Ти дійсно думаєш, що можеш просто так отримати все, чого хочеш? Ти посміла мене викликати і думала, що я просто так виконаю твоє бажання і зникну?

Відчуваю, як моє серце починає битися все швидше.

— Я… я просто хочу залишитися в академії.

Демон піднявши одну брову і склавши руки на грудях, кинув на мене оцінюючий погляд.

— О…я виконаю твоє бажання! Ти хочеш залишитися в академії? Справедливо. Але твоя плата буде…дещо інша.

Я нервово поглянула на нього:

— Я…я заплачу, що завгодно. Лише допоможи мені!

Він хитро посміхнувся.

— Так, ти заплатиш. І твоя плата буде цікавою. Я дозволю тобі виконати моє бажання, але пізніше. Зараз ти погодишся віддати мені щось дуже важливе для тебе. І ось тоді я допоможу тобі.

Мені здалося ніби з мене вибили все повітря одним ударом.

— Яке ще важливе? Я виконую твоє бажання, а ти — моє! Це не обговорюється!

Він посміхнувся ще ширше, ніби насолоджується цією ситуацією, схилив голову набік:

— О, ти не зовсім розумієш, що я маю на увазі. Я хочу, щоб ти віддала мені щось більш…ніж матеріальне.  Щось, що не можна повернути назад. Коли настане час, ти зробиш для мене, те, що я захочу. І якщо ти згодна, тільки тоді я виконаю твоє бажання.